Ми не спали, але йшли туди,
щоб діти більш не чули автомата.
Мені листя було замість ковдри,
душу гріла згадка про домівку;
я згадав дружину, наче квітку,
діточок своїх і небо чисте.
Ми потихеньку йшли
у бік Херсона,
тихенько йшли звільняти
рідний край,
були й поранені та йшли щосили –
дорога та стелилась, мов вуаль.
І от дійшли, в момент,
що нема сили,
стрічав херсонський
змучений народ:
вони благали Бога і молились –
тільки б скоріш би Україна!
Почув Бог!
Там жінка прапор діставала –
він був брудний і весь в землі.
„Рідненькі, ми на вас чекали!
Уклін і дяка – вистоїть народ!“
Найбільша нагорода для солдата –
ні, не медаль і орден, а любов!
Ми тут, щоб вигнати із наших
земель ката,
і щоб війни ніколи не було!“
Я пишу тобі листа
На вікні у повній тиші
я пишу тобі листа, як ти там?
Що там на небі?
Майже рік… тебе нема.
Що там, кажеш, зорі сяють?
Знаю, зірка, там є й ти,
мій коханий, тільки б знав ти..
як сумую, плаче син.
Я чекала тебе з фронту,
дуже теж чекав наш син,
що ж війна зробила клята,
пороз’єднувала тих,
в кого сім’ї, а кого діти,
стали всі на захист неньки…
А жінки… (ну що за час?)
взяли в руки автомат.
Я пишу листа тихенько,
в нього фото покладу,
пройдуть роки,
й наші внуки скажуть,
що дідусь – герой.
Ну, а зараз – точно знаю:
зовсім скоро буде мир –
недарма ти чуєш ранком:
пішов захищати всіх.
Хоч прожив ти геть недовго
і віддав життя за спокій,
ти є справжній українець,
ти чинив їм всім супротив.
Я пишу листа тихенько,
поруч гордо пише син.
у нас був найкращий тато
і найкращий чоловік.
* * *
Вір у себе, вір, прошу!
Тільки тут і тільки зараз,
українка ти і суть,
міць твоя і тут відвага!
Вір у себе попри все,
бо козацького ти роду,
як тебе життя несе,
для свого ти тут народу.
Хоч війна, хоч тяжко зараз,
безкінечнії сирени,
точно, знай, ми переможем,
все пройде і підем далі.
Вір у себе уночі,
і коли шахід літає,
вір у себе у ті дні,
коли сил вже більш немає.
Як читаєш у новинах,
що чергові знов розрухи,
вір у себе тільки ти
тільки тут і тільки зараз.
Вір у себе, бо ти жінка,
вір й як сонечко світи!
Вір у себе – як ніхто,
ти все зможеш… віра й правда.
Подивись на Україну,
вона – жінка теж завзята,
коли тяжко стало їй
взяла в руки автомата.
Коли кривдили її,
через що вона пройшла,
крізь роки і крізь століття
та не стала на коліна –
гордо йшла через жахіття.
Вір у себе, ти чарівна,
наче сонечко, світи!
Вір у себе, ти є вільна –
так буде і крізь роки.
Солдату України
Солдат України, молюся за тебе,
щоб там, у окопі, ти вижив і жив.
Ти для України бронею став, тилом,
війна тебе, рідний, з собою взяла.
У тебе відвага, у тебе є сила,
солдат України, молю, повертайсь!
Заплакана мати стоїть на колінах,
у тебе – майбутнє! Війна,
не вертайсь!
Заплакана мати чекає на сина,
живим повертайся,
благаю, живим!
Синочок в дитинстві мріяв
про форму,
військову, щоб міг нас усіх захищать,
а зараз він мріє про волю і правду,
щоб більше не йшов він
туди воювать.
Солдат України, ти є героєм,
про тебе писатимуть скоро книжки,
молюся за тебе і вірю я щиро,
солдат України, вертайся живим!
Ми із Полтави!
„Доброго вечора,
ми із Полтави!“ –
дякую дуже
за вислів цікавий.
Ми, полтавчани,
сильний народ!
Ми козаками звемось,
так ось…
Де є галушки –
там є і свято,
де Котляревський —
там завжди цікаво.
Ярмарок славний –
хто ж там не був…
Ну, а Сердючку
як же забуть?
Ми прославляємо
рідний наш край!
Ану, туристи,
давайте до нас!
Ми і зустрінем,
і поїсти дамо,
та і розкажем,
як ми живемо.
З’їздим в Опішню,
в столицю гончарства,
там такі люди –
буде вам щастя!
Потім заїдем
в Диканьку –
там добре!
Ну, і в Сорочинці –
там же був Гоголь…
А от в Полтаві –
що вам сказать?..
Гарна вона –
ви маєте знать!
Полтава