Молитва за Україну

Подивися, мій друже,
Який час вже настав:
Маєм бути ми дужі,
Щоб наш край не пропав!
Наша Ненька-Вкраїна
Вся палає в огні.
Тож не будьмо байдужі
У нелегкі ці дні!
Станем разом стіною
За країну свою.
Будем разом молитись
Як за власну сім’ю!
Постарймося разом,
Хто що може зробить,
Щоб московську заразу
В Україні добить!
Як звернемось до Бога
У єдиній молитві,
Дасть Господь перемогу
У нерівній цій битві!
Українці, мій любий народе,
Маймо віру у стражденний час,
Має світ з нами згоду –
Мир настане для нас!
Василь Легкий,
Сомерсет, Ню-Джерзі

Слово Ірини Павлів з Канади

Шановна редакціє! Важко висловити страждання України. Мій лямент я вилила на папір 1 вересня 2022 року в 91 рік моїх уродин. Якщо вважаєте відповідним, прошу помістити у вашій престижній газеті.

Ірина Павлів,
Монреаль, Канада

Лямент

До тебе Україно простягаю руки
але не знаю, як допомогти тобі…
Невпинно Господа благаю
про непоборну силу воїнів твоїх.
Страдальницею ти була
здавен-давна,
коли орда із півдня нападала.
Сьогодні орда півночі спустошує
села й міста,
загиблих діточок коханих
оплакує уся земля.
На прю з пекельним ворогом
ти стала
і не покоришся ніколи чорній долі,
це ж воїни твої завзяті боронять
мужньо рідний край,
на броннім полі.
Та прийде час і сльози радости
невисказаним болем загоять рани,
огнистим видом перемоги
Україна встане!
„Щедрикові“ присвячую
В моєму серці пісня зацвіла
Торкнула пристрасті,
збудила почуття
І блискавкою поранила душу,
Немов весняная гроза.
Звідкіль взялася пісня ця,
Що серце й душу полонила?
Красу мелодії перлинами сплела,
В буйному леті розпростерла крила…
В моєму серці пісня ця живе
Ніжна, мов пташини щебетання,
І в ній сопілки голос чую
І шум лісів, чиєсь зітхання.
Без тебе пісне, як земля без сонця
Холодні й сірі стануть дні…
Чи ти сумна чи радісна – байдуже,
Будь наша пісне завжди при мені!

Прийде Шевченківська весна

Прийде Шевченківська весна,
А на душі – така тривога:
Чи все зробили ми сповна,
Аби була в нас перемога?
Чи це останній наш плацдарм
На славу нашу чи неславу?
Приймаєш Хрест як Божий дар:
Весь у крові, моя Державо!
І свіжі рани так печуть
І так болять твої могили,
Що досі нам ще не збагнуть,
Що з нами вороги зробили.
Якою буде ця весна?
І чи покине нас тривога?
У чаші бід не видно дна:
Це лиш початок, лиш дорога!
Та вірим, що із нами Бог!
Свобода з попелу постане
І перемога з перемог –
Таки прийде, таки настане!

Надія Дичка
м. Долина, Івано-Франківська область

Не можу знайти дорогу додому

Не можу знайти дорогу додому.
Я народився давно, в Золотому.
Була у нас хата, садок, маслини,
Та бракувало чуття Батьківщини.
Української школи вже не було,
За мову – прізвиська
„Бандера“, „село“.
Тому надійшов час вертати домів,
В Галичину – край
бандерівських синів.
Проте і там було якось нездало,
Хоч ніби нічого й не бракувало.
Батьки мали дачу, житло,
машину,
Та в Калуші стало затісно сину.
І ось Миколаїв – корабелів край,
Бродягу в пошуках дому зустрічай.
Тут, власне, до пенсії і дожив,
Та де ж мій дім, я так і не зрозумів.
Бував в Канаді, в Америки штатах,
Відвідав в Європі країн багато.
Та в Україну знову повертаю,
І де гостинець додому, не знаю.
Запитаю у Бога, де дорога
І де мій дім? Мовчить,
і ангели з ним.

Ян Чарнецький