21 липня 2021 року Президент США Джо Байден і Канцлер Німеччини Анґела Меркель опублікували Спільну заяву США та Німеччини про підтримку України, европейську енерґетичну безпеку та наші кліматичні цілі, у якій підкреслили домовленості, досягнуті між двома лідерами, щоб США відкликали свою опозицію щодо завершення газопроводу „Північний потік-2“.
На той час обґрунтуванням було те, що завершення газопроводу „Північний потік-2“ було неминучим, а зняття санкцій США, які бльокували цей дуже суперечливий кремлівський проєкт, не тільки значно покращить відносини між США та Німеччиною, але й розморозить холодні відносини між США і Росією.
Отримавши таку вигідну поступку від Заходу в той час, коли Росія ще окуповує Крим та частини східної України, а також частини Грузії, спостерігач, не знайомий з викривленою ментальністю Кремля, який вважає такі поступки ознаками слабкості, які є готовими для подальшої експлуатації, зрозуміло, припустив би, що Кремль буде краще поводитися (принаймні на деякий час), якщо навіть і не зробить хоча б для вигляду поступки, щоб продемонструвати якусь форму взаємности у своїх міжнародних відносинах із Заходом.
Ця одностороння спроба зближення з боку Заходу бентежно нагадує спроби Заходу заспокоїти іншого войовничого диктатора 30 вересня 1938 року, коли Прем’єр-міністер Сполученого Королівства Невілл Чемберлен повернувся додому після підписання Мюнхенської угоди з Гітлером і заспокійливо заявив своєму народу: „Я вірю, що це – мир для нашого часу. Тепер я рекомендую вам піти додому і спокійно спати в своїх ліжках“.
1 вересня 1939 року Сполучене Королівство прокинулось від жахів Другої світової війни, коли нацисти вторглися до Польщі, а через два дні, 3 вересня 1939 року, той самий Прем’єр-міністер Сполученого Королівства не мав іншого вибору, oкрім як оголосити війну нацистській Німеччині.
Цього разу після липневої Спільної заяви державних лідерів США та Німеччини ми вже стали свідками розгортання тривожних подій: ціни на газ різко зросли в результаті маніпуляцій Росії для створення штучної кризи поставок газу, щоб тиснути на Европейський Союз та Німеччину для отримання швидкого нормативного погодження газопроводу „Північний потік-2“; Росія розмістила близько 100,000 військових у Криму та поблизу східнього кордону України, погрожуючи подальшим російським військовим вторгненням в Україну; Росія організувала з Білоруссю кризу міґрантів на кордонах Білорусі з Польщею, Литвою та Латвією, щоб дестабілізувати Европейський Союз; Росія робить тиск на НАТО і США для повернення до „сфер впливу“ часів Холодної війни і запропонувала їм роз’єднуючі „безпекові“ угоди ялтинського зразку (ці проєкти „безпекових“ угод передбачають виведення військ і озброєнь НАТО з 14 із 30 держав-членів НАТО і зневажають його „політику відкритих дверей“, зокрема щодо України, з явним наміром дестабілізувати Захід, дискредитувати, а потім розформувати НАТО та відновити сферу впливу Росії на території держав колишнього Східнього блоку).
Росія бажає, щоб НАТО та її держави-члени просто залишили свій східній фланґ на тлі фарсового наративу, який має на меті показати Росію жертвою, кордонам якої постійно загрожує розширення НАТО, тоді коли: европейські країни (які раніше перебували під радянською сферою впливу) хотіли членства в НАТО, щоб захистити себе від загрозливої Росії; після Другої світової війни саме Росія зухвало порушила територіяльну цілісність незалежних держав, включаючи Грузію, Молдову та Україну; саме залежність Европи від поставок газу, контрольованих Росією, становить головну загрозу енерґетичній безпеці Европи, про що свідчать нинішні штучно завищені ціни на газ.
Фактично, Путін підрахував, що Росія може знову стати імперією, контролюючи Україну, використовуючи російський газ в якості зброї, дестабілізуючи Захід, включаючи НАТО, сіючи страх до „російського ведмедя“ та посилаючись на свої самонадані право та обов’язок бути захисником російськомовного населення у всьому світі.
Тільки визнаючи імперіялістичні амбіції Путіна такими, якими вони є, і здійснюючи рішучі дії, щоб забезпечити дотримання основних принципів Статуту ООН, НАТО і його держави-члени можуть запобігти більшій кризі та досягнути ґлобальний мир, безпеку та стабільність.
Евген Чолій – Президент Громадської організації „Україна-2050“.