Минуло понад чверть сторіччя від дня, коли до вічности відійшов провідний основоположник післявоєнного пластунського життя на еміґрації в США Ярослав Бойдуник. Але спогади завжди однаково світлі про пластового сеньйора, в’язня польських тюрем, вірного сина України.
Я. Бойдуник народився в передмісті міста Долина, Івано-Франківська область, в патріотичній і відданій Україні сім’ї. „Свобода“ у 1922 році писала про польську карну експедицію: „У господаря Василя Бойдуника, в якого раніше арештовано чотирьох синів, забрано підводу та присилувано хвору доньку їхати з підводою. Матір ударено прикладом кріса“. Отже, у Я. Бойдуника були причини вступити у боротьбу з карателями. Він вчився у Львові, але був змушений податися до Чехословацької Республіки, щоб там завершити своє навчання на Високій торгівельній школі, де навчався в той час його близький родич Осип Бойдуник, який допоміг у подальших студіях в Празі.
У Національному архіві Чеської Республіки мені вдалося віднайти деякі документи про перебування Я. Бойдуника в міжвоєнній Чехословаччині. Серед них збереглися зокрема дані про його проживання в Празі, оскільки чехословацький уряд, як виявляється, тісно співпрацював з Польщею в питаннях виловлювання українських підпільників, таємно відстежуючи усіх українських студентів, членів УВО та ОУН.
З спогадів Дарії Попович (з дому Бойдуник), дочки Теодора Бойдуника, що був братом Василя Бойдуника (себто батька Ярослава), знаємо, що вона їздила з Василем на станцію в Долині зустрічати Ярослава, який саме повертався до батька. Польським аґентам все ж вдалося виловити Я. Бойдуника в поїзді ще задовго до його приїзду на станцію в Долині і ув’язнити в „Березі Картузькій“.
В роки Другої світової війни Я. Бойдуник працював директором харчової бази в Стрию (Львівська область). Наприкінці війни, востаннє відвідавши свого батька, щоб той зміг побачити свою новонароджену внучку Аріядну, Я. Бойдуник зі своєю дружиною Дарією (з дому Мосорова) подався на еміґрацію, побоючись переслідувань з боку подальших окупантів західноукраїнських земель.
Саме на еміґрації розпочалася активна пластунська діяльність Я. Бойдуника. З дружиною та дочкою він подався до Німеччини, де в Баварії 6-7 вересня 1947 року відбулася перша Генеральна рада відновленого загону „Червона Калина“, в якій взяли участь 16 її членів.
Звідти Бойдуники еміґрували до США. Пластуни і приятелі Пласту, приїхавши до США, відразу ж відчули потребу пластової оселі, щоб пластове життя могло продовжуватись після воєнних часів і повоєнного переселення. В 1950-их роках при станиці в Ню-Йорку був створений Комітет розшуку і закупу пластової оселі, який очолив Я. Бойдуник, а пізніше Орест Клюфас. Комітет знайшов посілість, яку нині називають „Вовча Тропа“. В щоденнику „Свобода“ за 1966 рік, в переказах про діяльність оселі „Вовча Тропа“, згадується Адя (себто Аріядна) Бойдуник, яка очолювала при цій оселі табір „Ізмарагд“.
Помер Я. Бойдуник в 1991 році. За заслуги перед Пластом він був нагороджений Орденом св. Юрія в золоті.
Сімейний архів родини Бойдуників ім. Дарії Попович (Бойдуник), матеріяли якого неоднократно виставлялись в державних музеях України, доступний до огляду. Моя адреса: Mgr. Oleg Pavliv, Přílepská 1692, Roztoky u Prahy, 252 63, Czech Republic.
Олег Павлів – науковий співробітник Національної Слов’янської бібліотеки Чеської Республіки, автор книг „Повертаючись на старину“, „Страчене кохання“, власник Сімейного архіву родини Бойдуників ім. Дарії Попович (Бойдуник), правнук Теодора Бойдуника, Прага.