27 жовтня, 2022

Як вбивали українських мистців

Пишу про талановитих мистців, троюрідних братів (по-матері) Миколу Лисенка (1842-1912), Михайла Старицького (1839-1904) та їхнього товариша Павла Чубинського (1839-1884).

Батько Миколи Лисенка завжди говорив з дітьми виключно українською мовою, мати – французькою. М. Лисенко, окрім української, російської, польської, вільно володів французькою й німецькою мовами.

В 1907 році його було заарештовано в Києві за проукраїнську діяльність. Враховуючи всесвітню відомість, композитора, музиканта, педагога просто скерувати на каторгу не могли. Через те було ухвалено традиційне для Росії рішення – вбити Миколу Лисенка шляхом отруєння. Здоровий на вигляд чоловік 6 листопада 1912 року  миттєво помер від раптового серцевого нападу. Не хворів. Жодних посмертних судово-медичних експертиз, розтину тіла  не було. Йому дозволили дожити до 70 років.

Його брату Михайлу Старицькому, з котрим вони разом вступили до Харківського університету в 1858 році, пощастило менше. Він був також отруєний в Києві. 64-річний мужчина помер від раптового серцевого нападу. Жодних експертиз для отруєних владою в Росії  ніколи не робили.

Найтяжча доля з трійки друзів випала раніше Павлу Чубинському, який закінчив юридичний факультет Петербурзького університету, захистивши там в 1861 році дисертацію. В 1862 році доктор права П. Чубинський написав вірш „Ще не вмерли України ні слава, ні воля“, який нині знає кожен з 50 мільйонів українців, що мешкають на планеті Земля. Зі славетного тріо найбільша посмертна слава випала саме йому.

Це сьогодні. А тоді за цей вірш вислали Павла на сім років до Архангельської губернії.  У відомому антиукраїнському Емському указі від 1876 року лише двом українцям – М. Драгоманову та П. Чубинському – прямо заборонялось мешкати в Україні. Павло від 1876 року жив разом з дружиною та чотирма дітьми в Петербурзі.

В 40 років П. Чубинського розбив раптовий параліч. Останні п’ять років життя він не вставав з ліжка, йому довелось померти в муках. Чубин-ського отруїли солями важких металів. Це видно в анамнезі його хвороби. Сліди отруйних металів й нині присутні в кістяку. Якщо він є в землі. Надмогильний пам’ятник видатному українцеві на Книшовому цвинтарі в Борисполі комуністи двічі руйнували, намагаючись стерти будь-які сліди існування П. Чубин-ського. 

До слова, правнука Павла Чубин-ського (1930-1987) поета, композитора, виховника молоді Володимира Чубинського в часи СРСР також вбили, інсценувавши самогубство. Зробити це було неважко. Адже ще 25 травня 1982 року його було заарештовано. Потім 7 грудня  1982 року Дніпропетровський обласний суд визнав його вірші такими, що ганьблять радянський суспільний лад, ображають керівників комуністичної партії та уряду. Суд примусово ізолював Чубинського в Дніпровській психлікарні в’язнич-ного типу. За півроку судді, нині вони є мільйонерами, українськими пенсіонерами, позбавили його квартири, в якій Воло-димир мешкав до арешту. У психлікарні пацієнтів в’язнів заколювали нейролептиками, що паралізують волю людини. Але й там Чубин-ський спромігся уламком олівця таємно писати вірші на уривках газет.

З лікарні його виписали в квітні 1987 року. Офіційно 20 травня  1987 року Володимир повісився. Жодних кримінальних справ за фактом доведення до самогубства ніхто не порушував. Для Росії чи СРСР – пересічна справа, коли талановиті українці вішаються. Ось 24 квітня 1979 одні каґебісти повісили Володимира Івасюка, і отримали службове підвищення, нагороди, замість кримінального переслідування. То чому треба карати інших каґебістів, котрі під час перебудови соціялізму повісили Володимира Чубинського? 

Коментарі закриті.