Нашій традиційній національній культурі властива глибока повага до слова‚ до явленої в ньому правди‚ краси і духовної сили. Недаремно в українській мові термін „слов’яни“‚ тобто назва великої етномовної група европейських народів‚ котрі за великим рахунком спроможні у спілкуванні між собою обходитися без перекладача‚ прямо походить від – „слово“‚ тим часом росіяни цю саму групу народів називають „слав’янє“ – від „слава“. Слово – первинне‚ слава – річ людська‚ минуща. „Спочатку було Слово‚ і Слово було з Богом‚ і Слово було – Бог“ – так починається Євангеліє від Івана‚ улюбленого Ісусового учня.
Кожен з наших світочів ревно‚ мов зіницю ока‚ плекав рідне слово‚ учив цінити і берегти його. Згадаймо Франкове „Якби ти знав‚ як много важить слово…“‚ чи Шевченкове „Ну що б‚ здавалося слова‚ слова та голос – більш нічого. А серце б’ється-ожива‚ як їх почує! Знать‚ од Бога і голос той‚ і ті слова…“‚ чи Лесине „Слово‚ моя ти єдиная зброє‚ ми не повинні загинуть обоє!“.
Якщо мова‚ за словами Кароля Лібельта‚ – „це кров‚ що кружляє по народному тілі“‚ то слово – дорогоцінна крапелька цієї крови.
Для України таке підкреслення все ще важливе. Ми свято віримо‚ що війна проти навіженої московської імперії і перемога нашої нації піднесуть українське слово на ту височінь‚ з якої воно вже не впаде‚ як це‚ на жаль‚ сталося невдовзі після відновлення державної незалежности. Період піднесення‚ гарячий дух національного відродження‚ що виявив себе у перших незалежних патріотичних газетах‚ в телевізійних і радійових програмах‚ в бурхливій діяльності відновленого по всій Україні Товариства „Просвіта“‚ вже через пару років пішов на спад. Паном ситуації в економіці‚ а отже і в політиці‚ і в інформаційному полі стала олігархія.
Почалася купівля-продаж газетярських‚ літературних‚ політологічних талантів.
Провідні журналісти‚ що працювали‚ наприклад‚ на медія-голдинґ Рината Ахметова‚ діставали місячну платню від 20 тис. до 30 тис. дол. Не менше платили й інші власники телеканалів. За ці гроші багато хто продався. Оскільки майже вся українські олігархи була проросійськими‚ навіть пропутінськими‚ то відповідним був і контент більшости засобів масової інформації. Знову стали переважати російські пісні‚ російське кіно‚ російська мова на вулицях і в державних установах.
Війна зупинила цей реґрес‚ але не можна втрачати пильности. Журналістів з заборонених указом президента Володимира Зеленського антиукраїнських телеканалів сьогодні бачимо у їхніх власних проєктах в You Tube. Вони вже переходять на українську мову‚ хоч і неоковирну‚ зі своїм „да‚ ну-да“‚ – вони вже за Україну‚ проти Росії. Водночас під виглядом об’єктивности запрошують на свої програми дуже сумнівних експертів‚ зокрема з числа так званих „хароших рускіх“.
Тоді обов’язково чуємо про доцільність українсько-російських перемовин і припинення війни‚ про потребу миру для відбудови України‚ про те‚ якою вона має бути після війни. І нема кому їм сказати на це: українці без ваших порад чудово обійдуться‚ ви ідіть Росію учити‚ як їй вийти з кривавого болота‚ в якому перебуває п’ять сторіч поспіль.
Тема перемовин – це теж провокація‚ спосіб інформаційної диверсії проти України‚ спроба політично‚ морально‚ духовно роззброїти її і полегшити Путінові дійти до його головної мети – знищення українців яко нації. Знову пішли б сотні тисяч і мільйони наших братів і сестер по сибірах‚ соловках і сандармохах‚ а хто вижив би‚ став би навіки рабом.
Українське слово і російське слово – несумісні. Мало який запрошуваний на українські етери „хароший рускій“‚ навіть коли він ненавидить путінський режим‚ позбавлений психології імперської вищости. В цьому повітрі‚ отруєному жагою завойовництва і ненавистю до світу‚ вони народжуються‚ живуть і вмирають.
Днями латвійська влада заборонила опозиційний до Путіна російський телеканал „Дождь“. Його коментатори‚ теж „харошиє рускіє“ намагалися виправдати звірства московитів у Бучі. Тим більше принциповою і безкомпромісною має бути до подібних „опозиціонерів“ українська держава.
В Україні є дуже сильні‚ мислячі і глибоко патріотичні журналісти‚ влада‚ отже‚ зобов’язана подбати‚ щоб на цій основі відродилася впливова‚ будуюча українська національна журналістика‚ віддана Україні і правдивому українському слову.