В Україні ходить жарт, що російськомовне населення лягало спати у середу, 23 лютого 2022 року, російськомовним, а вже у четвер, 24 лютого, прокидалося українськомовним. У діяспорі у Ню-Йорку вже 24 лютого я брав участь у протестному маршруті з вигуками: “Зупиніть війну! Рятувати Україну! Рятувати світ!” Сьогодні я говорю тільки “До перемоги!”, як і всі мислячі в Україні, а зокрема її воїни. Як змінились часи! Фактично, динаміка – щоденна.
Закінчення війни, на підставі якого буде домовлення як пропонував колись Захід чи навіть інколи тепер Москва, – це не розв’язання проблеми московського імперіялізму і захисту народу і території України. Сьогодні – кінець війни, завтра – початок нової. Якщо хтось думає, що не так, нехай ознайомиться з історією Москви.
Добігає річниця дуже жорстокої і зовсім не виправданої війни, переповненої воєнними злочинами, злочинами проти людства та явними наміром геноциду. На сьогодні це далі досліджує Міжнародний кримінальний суд, хоча, щоб цього не побачити, треба бути сліпим. На цей день майже 20 відс. території України перебуває під окупацією. Україна зазнала поважних людських жертв. Територія, її розбудова та інфраструктура до великої міри знищені.
Рівночасно Збройні сили України не тільки відбили найсильніші зусилля ворога, але перенесли опір у деяких випадках на контрнаступ. Захід не тільки обіцяв, але почав передавати Україні більш якісну зброю, правда, переважно оборонну. Це є стан на сьогоднішній день.
Потрібно повної перемоги, починаючи від звільнення всієї території від окупанта і повернення до кордонів 2013 року. Але цього замало. Закінчення війни при стані 2013 року означає, що аґресор може розпочати подібні дії через кілька місяців.
Підпис Москви на документі не вартий того паперу, так само як заклики Путіна чи Патріярха Кирила до Різдвяної тиші.
Тобто, без найменшого сумніву, перший крок до перемоги – це повернення цілісности і територіяльного суверенітету України. Другий крок – це покриття РФ коштів перебудови знищеної території та інфраструктури. Третій – це виключення РФ з ООН та, очевидно, з її Ради безпеки – як не-члена. РФ не є членом ООН. СРСР був. Четвертий – це розчленування РФ, щоб її корінні народи отримали незалежність при вияві свобідної волі її населення. П’яте – це повна демілітаризація РФ, позбавлення її як ядерної, так і звичайної зброї, і перевезення цієї зброї під наглядом ООН в Европу, а ядерної – до Великій Британії та Франції.
Ці умови не є фантастикою, а здоровим висновком сьогоднішніх реалій у світовому відношенні. РФ – це ізгой цілого світу. Навіть Китай, маючи різні торговельні інтереси, не бажає пов’язуватися з РФ. Лишаються тільки Північна Корея, Іран та Сирія, які самі є ізгоями у світі.
Засадничо, ці положення – за винятком розчленування РФ та її демілітаризації – знаходими серед тез, викладених Президентом України Володимиром Зеленським.
Те, що у нього не згадане, просто не є в його компетенції, щоб вимагати. Він сподівається, однак, на здоровий глузд світового товариства та розуміє нагоду поневолених народів здобути свободу, а для світу – позбутися анахронізму імперії у ХХІ ст., де одна нація поневолює інші перед очима цілого світу.
Тому треба припинити смішні, а то і шкідливі – бо вони є на користь Москви – розмови про закінчення війни, а радше братися до активної праці, принести Україні перемогу зміцненням її збройних можливостей, допомогати фізичній відбудові її територій та налаштовувати інші поневолені та скривджені народи до самовизначення, бо кожна нація має на це право. Ось це – і ніщо менше – означає закінчення війни.