Сьогоднішня відверта ароґантність Москви у стосунках з усім світом‚ ґанґстерський характер міжнародної політики Володимира Путіна змушують сусідів зіщулюватися від страху і вгадувати‚ як цей непередбачуваний інтриґан поведе себе завтра щодо України‚ щодо Польщі‚ Прибалтики‚ щодо Азебайджану і Грузії‚ щодо Европи загалом.
У цьому туманному дискурсі час від часу постає запитання‚ відповідь на яке багатьом здається дуже важливою розв’язкою цієї невідкличної теми. Мовляв‚ чи можна ототожнювати В. Путіна і його кремлівське оточення з російським народом? І в переважній більшості висновок такий: ні‚ не можна.
Воно справді не можна‚ якщо дивитися на речі з точки зору здорового людського глузду – українськими‚ американськими чи будь-якими іншими очима.
Але Росія‚ на жаль і на загальносвітову біду‚ ніколи‚ починаючи від царювання Івана Ґрозного‚ не вміщувалася в поняття здорового глузду. Ім’я царя – Іван Ґрозний, чи Микола І‚ чи Сталін‚ чи Путін – особливого значення не мало і не має. Значення має лише трон‚ якому російський народ радо віддає волю над собою.
Як окремі люди‚ як особистості росіяни нічим‚ певна річ‚ не відрізняються від людей в інших країнах – так би мовити‚ ніщо людське їм не чуже. Але все моментально змінюється‚ коли росіянин відчуває себе „одним з…“.
Найкраще цю дивовижу характеризують самі росіяни – ті з них‚ хто спромігся бачити справу мовби зі сторони. До них належав знаменитий „батько ґорбачовської перестройки“ Олександер Яковлєв‚ якого дотепер і кремлівські вожді‚ і народна маса називають „американським аґентом“ і люто ненавидять за „зраду“ і розвал СРСР. Цитуємо з його інтерв’ю 10-річної давности:
„Росіяни жалісливі за натурою‚ жаліють рідних‚ близьких‚ песика кульгавого. Та чомусь нам не шкода було десятків мільйонів‚ що загинули в концентраках. Це неможливо збагнути! Носити портрети Леніна і Сталіна‚ цих закоренілих злочинців‚ що до колін – у невинній людській крові! Якби ці двоє катів опинилися в бандитській зграї‚ самі бандити їх повбивали б за їхній небачений садизм. А нам нічого. Ми їм поклоняємось… Не ховаймо голови в пісок – це ми нещадно‚ відкинувши честь і совість‚ жорстоко боремося‚ не жаліючи ні жовчі‚ ні чорнила‚ ні тавра‚ ні образ‚ не боячись ні Бога‚ ні чорта‚ аби тільки розтоптати ближнього‚ розмазати його по землі‚ як болото‚ а ще краще – вбити. Це ми травили і розстрілювали собі подібних‚ доносили на сусідів і співпрацівників‚ викривали ідеологічних „ворогів“ на партійних зборах‚ в газетах і журналах…“.
А це думка російського історика Андрія Безсмертного-Анзимирова‚ котрий кілька днів і ночей провів на київському Майдані Незалежности під час Революції Гідности:
„Чому ж росіяни‚ навіть пристійні‚ освічені і на вигляд вповні культурні‚ вважають українців блудними „молодшими братами“‚ котрих належить повернути назад?… Я довго думав над цією моральною проблемою й ось до яких висновків прийшов. Російські люди – як та кішка‚ котра добре знає‚ чиє м’ясо з’їла. Вони добре знають‚ що і вони‚ і їхні батьки і діди зрадили Україну і зраджували її протягом усього свого життя. Всі росіяни добре знають‚ що третє сторіччя підряд нищать Україну‚ керуючись брехнею про „єдиний народ“. Тому одні гудять Україну‚ інші вмирають від ненависти до України‚ матюкаються і глумляться над Україною‚ треті качаються по підлозі в антиукраїнській істериці‚ з піною в роті‚ четверті лицемірно плачуть: „Ми ж так любимо Україну…“. Так чинять всі росіяни‚ підсвідомо намагаючись позбутися почуття провини‚ але не вдаючись до єдиного способу очищення совісти – до покаяння…“.
Знову ж таки‚ щоб нас не звинувачували в упередженості до росіян‚ нехай про їхню нездатність до покаяння і про те‚ як українці повинні відповідати на цю невиліковну хворобу усієї Росії‚ усіх її царів і всіх підданих‚ скаже велика у своїй правдолюбності росіянка Валерія Новодворська‚ нині‚ на жаль‚ вже покійна:
„Україна ніколи навіть не пробувала пригнічувати якийсь народ. На руках України нема крови. А з боку Росії – одні зради і злочини. Мені дуже подобається ваша вікова‚ нестихаюча ненависть до гноблення і прагнення до свободи… Я бажаю українцям якнайдалі триматися від Росії…“.
Такими є чесні відповіді щодо того‚ чи можна ототожнювати кремлівських вождів з російським народом. Зарозумілі геополітики на кшталт Генрі Кісінджера та Франк-Вальтера Штайнмаєра чи самозасліплені праворадикали‚ як Марі ле Пен‚ потакаючи великоімперським амбіціям Володимира Путіна‚ чинять для Росії кепську послугу‚ бо відводять її від спасенного покаяння. Тільки з покання‚ зокрема і передусім перед Україною‚ може вона підвестися як одна з національних держав‚ спрямувавши енерґію на впорядкування власного дому і власної народної душі.
Жаль‚ бо насправді все розвивається у протилежному напрямі.
Ліберальна Европа‚ об’єднуючи свої сили задля знівелювання національної суті десятків народів‚ хоче мати Росію за однодумця і партнера у цій дурній затії. І не бачить‚ що робить Москва вже в самих европейських країнах.
На початку квітня берлінське видання „Більд“ опублікувало витяги з нового дослідження відомого німецького спеціяліста з російських питань Бориса Райтшустера „Таємна війна Путіна“. Йдеться про те‚ що у західньоевропейських державах вже діють таємні напіввійськові групи росіян‚ готові в будь-який момент виконати злочинний наказ Кремля.
Як говориться в таких випадках – коментарі зайві.