„Свобода” 15 липня принесла на першій сторінці статтю „Вікторія Спартц не приносить Україні користі”. Три речі відразу впадають в очі: по-перше, її прізвище є „Спарц” тому що англійське „tz” перекладається українською мовою так як вимовляється в ориґіналі – „ц”, а не штучне й чуже „тц”; по-друге, стаття не є підписана – чи це означає, що це є думки редакції, і якщо так, чому вона є на першій сторінці, а не на другій, де з’являються редакційні коментарі? І, по-третє, понад половину статті є довжелезна цитата Аскольда Лозинського – чи ціла стаття є його?
Конґресменка Вікторія Спарц є республіканським членом Палати Представників США з Індіяни. Перша половина статті зосереджується тільки на одному з шести поважних закидів, які вона винесла Андрієві Єрмакові, голові Офісу Президента України: що він призначив своїм заступником Олега Татарова, який „відтягує призначення незалежного антикорупційного прокурора протягом більше ніж року”. В українській пресі вже досить багато писалося на цю тему. Невідомий автор не дає прямої відповіді на це обвинувачення, хоч цитує відповідь Міністерства закордонних справ України.
Але чомусь немає ні слова згадки про решту обвинувачень, серед них такі поважні як те, що А. Єрмак дозволив на витік військової розвідувальної інформації до Росії про горезвісну „Операцію Ваґнера”, і саботував оборону Херсону. Інші закиди включають офіційну корупцію А. Єрмака та його брата Дениса. За словами одного нашого видатного журналіста (який не погоджується з В. Спарц): „Безперечно, Андрій Єрмак – це особа слизька”. Газета “The Kyiv Independent” надрукувала довгу статтю 13 липня, в якій обговорює всі звинувачення В. Спарц, як також і відповіді на них.
А. Лозинський накидається на В. Спарц за те, що „вона вирішила створити суперечку, яка зробила її „корисною ідіоткою” для режиму Путіна та російської аґресії”. Одначе, знову немає згадки про звинувачення конґресменки. Натомість, він пише про її „лукавість”. В. Старц є типовою еміґранткою: прибула без нічого до цієї свободолюбної країни в 2000 році, але змогла жити „американською мрією” і досягнути успіху в житті. Український Конґресовий Комітет Америки (який А. Лозинський видатно очолював довгі роки) привітав її з перемогою на виборах. Але тепер А. Лозинський очорнює її, кажучи що „варто розглянути її кампанію до Конґресу, кампанію, яка здебільшого полягала в приниженні її батьківщини”. Подивімся на веб-сторінку її кампанії та її гасло „Менше влади. Більше свободи”. Там написано: „Виростаючи в соціялістично-контрольованій Україні, вона на власній шкурі відчула темну сторону соціялізму. Проживаючи через це сформувало її консервативну філософію: обмежена влада завжди є кращою; а питання фінансові й з охорони здоров’я повинні бути вирішені індивідуальними особами на вільному ринку, а не бюрократами та спеціяльними впливами”. Отже, проблемою для А. Лозинського не є правдивість чи фальшивість звинувачень В. Спарц, але її політична філософія!
Щодо бомбастичного заголовку статті, що В. Спарц „не приность Україні користі”, варто згадати, що вона щорічно відвідує Україну зі своєю родиною, а її дочки хрещені в православному обряді та говорять по-українськи. „The AMAC Magazine”, який видає Спілка дозрілих американських громадян, у числі за червень 2021 року помістив інтерв’ю з В. Спарц під назвою „Живучи американською мрією”. Вона розповіла про своє життя в Україні та США, й влучно порівняла життєві умови під соціялістичним режимом і у вільній Америці. Від початку російської навали, конґресменка відвідала Україну шість разів. „Свобода” писала про її динамічну промову 1 березня в Капітолії, коли вона гостро засудила Путіна за його брутальне вторгнення в її рідний край, і назвала це „геноцидом українського народу”. Вона згадала свою 95-літню бабусю, яка перебуває в зоні бойових дій, і розказала, як наїзники бомбують і вбивають цивільних осіб день і ніч. В. Спарц підкреслила потребу надання більше зброї Україні, і скритикувала Президента Джо Байдена, кажучи, що треба було швидше й гостріше реаґувати на аґресію Кремля. „Якщо ми не стримаємо його там, – вона сказала про напад Путіна на Україну, – він не перестане. Він буде йти дальше. А тоді ми змусимо висилати наших дітей вмирати, щоб боротися з цим”.
Філядельфія