Хто написав Гимн України

Пісню до слів Павла Чубинського „Ще не вмерла Україна” було затверджено уживати як український гимн Українською Центральною Радою 1917 року в Києві, а 1919 року урядом Західньої Української Народньої Республіки. В серпні 1991 року Вер­ховна Рада України проголосила Україну незалежного державою й постановила, що українським гимном буде „Ще не вмерла Україна”.

Павло Чубинський з дружиною.

Хоч в російській імперії й скасували кріпацтво 1861 року, але уряд Росії Валуївським указом забороняв українську мову та літературу, а Украї­ну уважав провінцією Росії, називаючи її Малоросією. Тому було заборонено видавати будьщо українською мовою в російській імперії. Як відповідь на Валуївський указ поет, збирач скарбів української культури, етнограф, фолкльорист і статист П. Чубинський родом з хутора Борис­поля на Пол­тавщині (тепер на Київ­щині) написав вірш „Ще не вмерла Україна”.

Цей вірш він написав під вливом гимнів двох інших держав, а це Польщі та Сербії. Є перекази, що в нього на помешканні було зібрання української громади, на якім були студенти з Сербії, які заспівали свій гимн-пісню, яка йому дуже сподобалася і схвилювала його. Він, залишивши своїх гостей, в іншій кімнаті написав вірш „Ще не вмерла Україна”, який того ж дня прочитав своїм гостям.

П. Чубинський народився 27 січня 1839 року. Середню освіту здобув в гімназії в Києві, а юридичний факуль­­тет закінчив в Петербурзі. За свою велику працю етнографа був відзначений золотою медалею Петер­­бурзь­кої Академії Наук і Між­народної Етно­графічної Комісії в Парижі. Кажуть, що власне за вірш „Ще не вмерла Україна” був виселений з України російським урядом й перебував на засланні в Архангель­ській губернії.

У 1869 році дістав дозвіл на повернення до України. Узимку 1869 року перебрався в Петербурґ, став дійсним членом Географічного товариства й у травні 1870 року очолив етнографічно-статистичну експедицію в Південно-Західному краї. Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії України, частини Мінської, Гроднянської (Білорусь), Люблінської і Седловецької губерній (Польща) та Бессарабію, де компактно проживали українці.

У 1876 році П. Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в малоросійських і столичних губерніях. З допомогою президії Російського географічного товариства він дістав дозвіл проживати в Петербурзі. У 1879 році П. Чубинсь­кий тяжко захворів, його розбив параліч і він до кінця життя був прикутий до ліжка.

Символічна могила Павла Чубинського на Книшово­му кладовищі в Борисполі.

Помер 17 січня 1884 року. Похова­ний у Борисполі на Книшовому кладовищі.

Недалеко від дороги Київ-Борис­піль (де тепер Київське летовище) була садиба поета, автора сімох великих томів фолкльорного матеріялу. На початку 1930-их років комуністична місцева влада наказала розібрати його будинок на дрова. З дощок і колод будинку побудували в сусідньому селі будинок для зберігання насіння. Той будинок стоїть і тепер. Місце, де стояв дім П. Чубин­ського, заросло бур’яном, й деякий час там плянувалось побудувати готель для туристів.

В Україні робилися заходи, щоб відбудувати будинок П. Чубинського на місці де він стояв і відкрити в нім музей П. Чубинського, як поета, етнографа й українського патріота. У 1994 році створений ландшафтний заказник загальнодержавного значення „Хутір Чубинського в селі Чубин­ське”. Садиба не збереглася, проте, у положенні про заказник передбачена можливість відбудови садиби.

Музику вірша П. Чубинського скла­дали різні українські композитори між ними Михайло Вербицький, Кирило Стеценко та інші. Пісню найчастіше співали на мелодію М. Вер­биць­кого, який походив з священичої родини на Львівщині. Рано залишився сиротою. М. Вербицький закін­чив духовну семинарію у Льво­ві. Відві­дував він також курс філософії.

М. Вербицький захоплювався також грою на різних музичних інст­рументах, а особливо на гітарі, давав лекції співу й музики та був дириґентом хору в Львові. Він учив інших й сам учився музики в Львові та Перемишлі.

Коли в 1839 році померла його дружина, переїхав з двома синами з Львова до Перемишля, де служив у єпископській канцелярії, закінчив теологічні студії, висвятився в 1850 році в священники і був на парафіях в Завадові, Залужжі, а останнє в селі Млини біля Явора на Посянні.

Марка, випущена до 200-річниці від народження Михайла Вербицького.

Він є автором численних музичних композицій для чоловічого й мішаних хорів, музики до різних драматичних творів, які за його життя виставлялися в театрах Галичини.

Вірш П. Чубинського дали М. Вер­бицькому 1863 року, щоб він написав до нього музику. Цей вірш йому сподобався й він написав до нього музику спершу для сольоспіву, а пізніше для хору.

Вперше ця пісня була виконана хором 1864 року в Львові, а 1865 року на Шевченківському святі в Перемишлі. Пісня появилася друком вперше 1865 року в Львівському збірнику „Кобзар”, швидко поширилася в Галичині, а пізніше, спершу нелеґально, й на Наддніпрянській Україні, яка була тоді частиною російської імперії.

Помер о. М. Вербицький 19 грудня 1870 року в селі Млинах, де й був похо­ваний.