3-4 березня у форматі вебінару відбувся дводенний 12-й щорічний американсько-український діялог з питань безпеки (12th Annual US-Ukraine Security Dialogue) під назвою „Розкриття підходу нової адміністрації до найбільш актуальних питань безпеки в Україні“.
Через тиждень, 10 березня, відбувся Київський Безпековий форум – головний міжнародний форум України з проблем війни і миру, української та ґлобальної безпеки.
На ньому був ухвалений документ під назвою „12 пунктів стратегічного партнерства між Сполученими Штатами та Україною“.
Під час його презентації голова форуму, прем’єр-міністр України 2014-2016 років Арсеній Яценюк заявив, що безпека світу – це членство України в НАТО.
„У 2008 році нам чітко сказали, що двері НАТО – відкриті. Залишилося, щоб Україна увійшла в ці двері, і нова американська адміністрація за свою каденцію зробила все можливе для того, щоб Україна підписала план дій щодо членства в Альянсі“, – сказав А. Яценюк.
Поміркуймо, пригадаймо. Насправді у квітні 2008 року в Букарешті Україні було відмовлено у наданні Пляну дій щодо набуття членства (Membership Action Plan, MAP) в Північноатлантичному альянсі.
Анґела Меркель навіть заявила, що Україна не має бути в НАТО, оскільки цю ідею не підтримує більшість українського суспільства. До речі, європейська спільнота досі не прийняла в своє дружнє лоно Туреччину, яка є членом НАТО.
А. Яценюк, очевидно, забув як Президент Росії Дмитро Медведєв офіційно подякував Федеральній службі безпеки Російської Федерації та іншим спецслужбам за бльокування процесу вступу України та Грузії до НАТО: „У низці сусідніх держав зберігалася нестабільна соціяльно-політична обстановка. Не припинялися спроби розширення НАТО, в тому числі і за рахунок так званого прискореного вступу до альянсу Грузії та України. Все це, зрозуміло, вимагало чіткої і злагодженої роботи всіх спеціяльних силових структур, правоохоронних органів і вельми високого рівня координації їхньої діяльности. Повинен відразу сказати, що Федеральна служба безпеки в цілому успішно виконала поставлені перед нею завдання. При проведенні окремих операцій співробітники служби виявили справжню мужність і героїзм. Сьогодні наша держава і суспільство чекають від усіх нас нових і значущих результатів“.
Багатолітня історія зі вступом України до НАТО мені чимось нагадує одну з оповідок про знаменитого Ходжу Насреддіна, який пообіцяв емірові упродовж двадцяти років навчити осла говорити. Логіка легендарного мудреця і хитруна – більш ніж переконлива: за два десятиліття або віслюк здохне, або емір помре…
У чаті „12th Annual US-Ukraine Security Dialogue“ я поставив питання щодо перспектив отримання Україною статусу основного союзника США поза НАТО (major non-NATO ally). На нього відразу ж зреаґував Вільям (Бил) Тейлор, відзначивши актуальність теми. Наголосив, що все залежить від американського уряду.
Під час дискусії на Київському Безпековому форумі В. Тейлор заявив: „Ми можемо надати Україні статус основного, не натівського союзника. Нам для цього не потрібна згода інших країн. Україна мусить про це попросити і США можуть надати такий статус“ (https://www.youtube.com/watch?v=-lO4QovvvB0).
На цьому ж форумі Іванна Климпуш-Цинцадзе – народний депутат України, Голова Комітету Верховної Ради з питань інтеґрації України до Европейського Союзу (попередня посада – віце-прем’єр-міністер України з питань европейської та євроатлантичної інтеґрації України) також звернула увагу на цю проблему: „Я хотіла б додати, що якщо президент Зеленський на себе візьме ці 12 пунктів, які ми сьогодні будемо проголошувати після дискусії, після обговорення, він також може, захоче додати 13-й пункт до цього порядку денного, до цієї дискусії. Тринадцятий пункт, мабуть, не дуже добре звучить для багатьох, але тим не менш це – ідея того, щоби Україна отримала статус основного партнера США за межами НАТО. Це також було б добре мати на порядку денному стосунків між США та Україною“.
До презентованого на Київському форумі документу 13-й пункт не був доданий.
„Сполучені Штати та Україна мають співпрацювати для просування інтеґрації України до НАТО і досягнення кінцевої мети Києва – членства в НАТО. США повинні твердо дотримуватися політики „відкритих дверей“ НАТО і надавати Києву поради, яким чином найкраще підготуватися до членства, запевненого лідерами НАТО на саміті в Букарешті в 2008 році. Україна повинна взяти на себе зобов’язання провести необхідні реформи та здійснити практичні кроки, які приведуть її військові та інші структури безпеки та оборони у відповідність до стандартів і норм НАТО. Членство України в НАТО зміцнить Північноатлантичний альянс, сприятиме історичному об’єднанню Европи і створить передумови для трансформації відносин з Росією“. Саме так зформульований 9-й пункт цього документу.
Андрій Піонтковський, відомий російський політолог, публіцист, який через переслідування спецслужбами Путіна був змушений покинути Росію і зараз мешкає в США, у своїх виступах майже два роки лобіює для України статус основного союзника США поза НАТО, арґументовано пояснюючи значно швидший шлях набуття Україною тісніших відносин з військовим істеблішментом США, ніж очікуючи вступу до НАТО.
Запровадження статусу основного союзника в двосторонніх відносинах зі США визначає пріоритетність розвитку стосунків: участь у спільних оборонних ініціятивах, постачанні озброєння, проведення спільних досліджень військового характеру, зокрема участи в космічних проєктах і ряді обмежених контртерористичних заходів.
Отримання статусу основного союзника поставило б Україну на ступінь вище середньої клясифікації країн, що не входять до НАТО, і додало б додаткового імпульсу оборонному, енерґетичному та науковому потенціялові України.
Слід зауважити, що наявність статусу основного союзника не визначається входженням країни у ті чи інші військові бльоки.
Курс України на повноправне членство в НАТО закріплений у Конституції. Швидке отримання Пляну дій щодо членства в Альянсі – мета, зафіксована у нещодавно прийнятій Стратегії національної безпеки України.
Разом з тим шанси вступу України до НАТО в близькій перспективі доволі примарні: досі не надано Пляну дій щодо членства в Альянсі; серед його учасників далеко не всі дружелюбно налаштовані до України. Тим часом реальна військова допомога потрібна вже зараз. Від Володимира Путіна можна чекати чого завгодно. Висловлена нещодавно Володимиром Зеленським думка про можливість зустрічі віч-на-віч, без свідків, з кремлівським аґресором (якщо в найближчому майбутньому не відбудеться діялогу в межах „нормандського“ формату) може призвести (в разі реалізації такої зустрічі) до непередбачуваних наслідків. Для українського президента це означає політичну смерть. Про капітуляцію України думати не хочеться…
Ухвалений на Київському форумі документ заповнює своєрідну прогалину у відносинах між офіційним Києвом і Вашинґтоном. Так, у другому пункті звернення зазначено: „Сполучені Штати та Україна повинні діяти разом задля відновлення суверенітету та територіяльної цілісности України, а також стримування подальшої аґресії Росії. Це передбачає розширення нашого стратегічного партнерства та оборонного співробітництва і пошук Сполученими Штатами нових можливостей задля збільшення оборонної допомоги з метою посилення здатности України стримувати наступ Росії. Це означає продовження надання летальної оборонної допомоги та посилення Військово-Морських Сил. Інші сфери можливої військової співпраці включають розвиток сил спеціяльних операцій, протиповітряної та прибережної оборони“.
„Дванадцять пунктів стратегічного партнерства Сполучених Штатів Америки та України“ з американського боку підписали Френсіс Фукуяма, екс-заступник Генерального секретаря НАТО Александер Вершбов, колишні посли Сполучених Штатів в Україні Джон Гербст, Марія Йованович, Стівен Пайфер, Роман Попадюк, В. Тейлор, а також члени Конґресу Сполучених Штатів, високопоставлені дипломати та відомі експерти.
Серед українських підписантів звернення – голова Київського Безпекового Форуму і Прем’єр-міністр України у 2014-2016 роках А. Яценюк, заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк, співголова Львівського Безпекового Форуму і заступниця Голови Верховної Ради України у 2014-2019 роках Оксана Сироїд, колишні секретарі РНБО України Володимир Горбулін, Олександр Турчинов та Андрій Парубій, голова Комітету Верховної Ради України з питань інтеґрації України до ЕС І. Климпуш-Цинцадзе, громадські діячі Йосиф Зісельс і Мирослав Маринович, дипломати Володимир Огризко, Данило Лубківський, Валерій Чалий, Костянтин Єлісєєв, Володимир Василенко, Юрій Щербак, Олег Шамшур, Олександр Моцик, Володимир Хандогій, Роман Безсмертний, а також народні депутати з фракцій „Слуга народу“, „Європейська Солідарність“, „Голос“ і „Батьківщина“.
Колектив підписантів, як бачимо, вельми поважний. Можливо, йому слід нагадати, що, йдучи назустріч інтересам США, Україна відмовилася від третього у світі за потужністю ядерного арсеналу та приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без’ядерна держава. Тим часом як держава-засновник ООН, Україна могла б вимагати взамін членства в НАТО та постійного членства в Раді Безпеки ООН з правом вето. Та історичний безпековий шанс було змарновано.
10 січня 1994 року, після дворічних переговорів між США, Росією і Україною, президент Бил Клінтон оголосив, що домовленість досягнута. Україна погодилася знищити всю ядерну зброю на своїй території в обмін на те, що Росія поважатиме її суверенітет і територіяльну цілісність.
Та не сталось, як гадалось. Українські політики забули про застереження Лесі Українки: „Вкраїна бачила не раз, як тії закоханці під вечір забували все, про що співали вранці…“
Тож, на нашу думку, нині, під час гібридної війни з Росією, українському президентові як Верховному Головнокомандувачу варто було б звернутись до США з проханням надати Україні статус основного союзника.