24 грудня, 2021

Храм Пресвятої Діви Марії в Люрді

Храм Пресвятої Діви Марії в Люрді.

Люрд здобув світову славу після того, як розійшлася чутка, що в його околицях 11 лютого 1858 року відбулося об’явлення Пречистої Діви 14-річній селянській дівчині Бернадеті Субіру. Це місце стало об’єктом релігійного всесвітнього зацікавлення. Мені пощастило разом з внуком Зоряном відвідати це святе місце, коли Зорян вчився в університеті. Хочу розповісти, яке місце в історії Люрду посіли українці. Отже, на шану в Люрді заслуговує о. Василь Прийма, справжнє прізвище якого Цап, псевдо – „Чорногора“, літературне ім’я – Микола Дяків-Галичко.

Він народився 5 січня 1914 року в селі Бачів, Львівської области. Батько був учасником визвольних змагань, вів у селі культурно-просвітницьку роботу, в 1941 році загинув від рук комуністів у Золочеві, а мати сім років відбула в сталінських таборах. Василь закінчив школу, здобув середню освіту в українській приватній гімназії в Рогатині. З юнацьких років писав вірші, сповнені глибокої любови до України, а з 1933 року публікував їх у львівських часописах. Під час воєнних подій наблизився до визвольних змагань і вступив до УПА. Як поет, був у відділі пропаґанди з псевдом „Чорногора“. Разом з командиром УПА Василем Івахівим („Росом“), був задіяний до організації і вишколу перших бойових загонів УПА.

Організував і провадив військову школу УПА в Поморянах, де ґестапо арештувало весь командний склад і кинуло полонених у Львівську в’язницю. Дивом вдалося звільнити всіх полонених при допомозі Митрополита Андрея Шептицького.
Звільнившись з в’язниці, разом з другом В. Іваховим воював на Волині. Смерть побратима пережив вкрай болісно. Визвольні змагання почали ускладнюватися.

Багато підпільників рейдами дісталися до західних країн. Дістався до Німеччини і Василь Прийма. Тут йому пощастило закінчити духовну семінарію, а богословські науки вивчав у Голяндії і Римі. В 1950 році рукопокладений в сан священика Владикою Іваном Бучком. З цього часу повністю віддався служінню Богові і людям, Свою душпастирську працю о. В. Прийма розпочав у 1951 році у Люрді.

З ініціятиви о. В. Прийми українська громада збудувала в Тулузі пам’ятник Т. Шевченку, а у 1982 році в Люрді на вулиці „Україна“ побудовано храм Пресвятої Діви Марії і в катедральному костелі „Розер“ споруджено каплицю „Вівтар України“. Старан­нями о. Василя церква в Люрді стала центром національного і релігійного життя українців з цілого світу. В липні 1997 року як головний фундатор брав участь в урочистому освяченні церкви Івана Хрес­тителя в рідному селі Бачеві.

Його перу належать збірки поезій „На схилах гір Карпат і Піренеїв“, „Золотий міт“, „Молиться серце“ та інші. На архітекта церкви в Люрді він запросив Мирослава Німціва, який здобув фахову освіту у Львівській політехніці за сприяння Митро­полита Андрея Шептицького, а згодом спроєктував 12 церков у США, Франції та Бразилії. Іконописцями були Петро Холодний та Юрій Новосільський, визначний польський художник та відомий православний теолог українського походження.

Кошти на будівництво святинь над­силали українці з Европи, Пів­ніч­ної та Південної Америки, Австралії та Океанії. Найбільша пожертва надійшла з Дітройту – 17 тис. дол. Архи­єпископ Мирослав-Іван Люба­чівський, майбутній Глава УГКЦ, освятив храм 28 серпня 1982 року в присутності близько 1,500 осіб із різних куточків світу. Україн­ські священики і побожні люди щойно згодом почали масово брати участь в Люрді, і ця святиня стала маґнетичною силою серед українців як греко-католиків, так і православних.

Перша група прочан з України – 195 осіб – відвідала храм тільки через дев’ять років після її освячення, у вересні 1991 року, після відродження української незалежности. А починаючи з 2010 року, започатковано щорічну національну прощу українців Европи. У 2016 році церкву відвідало 28 українських груп (шість з України та 22 з діяспори) та 35 груп інших національностей.

За 35 років у Люрді змінилося четверо постійних капелянів – о. Павло Когут (1982-1988), о. В. Прийма (1988-2004), о. Петро Гай (2004-2011) і о. Герман Ничак (2012-2017), а також кілька поколінь Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії.

17 грудня 2004 року серце о. В. Прийми перестало битися. За його заповітом тіло перевезено на Україну в родинне село, де його поховали 9 січня 2005 року. На могилі, де спочиває тіло о. В. Прийми весь час люди приносять квіти, відбуваються панахиди. Його діяльність і навіть смерть неустанно об’єднує українців і стає для них живим прикладом і дороговказом, як жити, щоб за життя заслужити собі на вічну славу.

Коментарі закриті.