9 січня в Ізраїлі відбулася прем’єра фільму „Щедрик“.
Організатором показу став кіноклюб „Знято в Україні“. Cinema club „Created in Ukraine“ при Посольстві України в Державі Ізраїль спільно із синематекою міста Холон, яка вже традиційно стала місцем демонстрації українського кіно в єврейській державі. Фільм озвучено українською, польською, німецькою мовами. Демонструвалася стрічка з субтитрами на івриті.
Історична драма „Щедрик“ про історію трьох родин: українців, поляків та євреїв, яких об’єднало спільне горе – репресивна машина СРСР, яка прийшла на заміну каральній системі Третього райху. Співи українського „Щедрика“ об’єднали дітей з родин українців, євреїв, поляків. Саме тепло пісні зігрівало дівчат, героїнь фільму, протягом усього їхнього життя, навіть у часи страждань та перевиховання.
Дія картини відбувається в Івано-Франківську. Викладачка співу Софія змушена забрати додому дівчаток, які залишилися без батьків. Їх і свою рідну дочку Ярославу вона оберігає від небезпек. Ярослава вірить – примирити світ можна чарівною мелодією „Щедрика“. Так слова святкової пісні ведуть до світла у суцільному мороці німецького та радянського поневолення. Закінчення Другої світової війни не принесло довгоочікуваного звільнення. Дівчаток насильно забрали в дитячий будинок. Попри суворе перевиховання і утиски, вони змогли зберегти віру в прекрасне та пронести її крізь роки із „Щедриком“, який давав їм надію на майбутнє. Роля леґендарного „Щедрика“ Миколи Леонтовича у стрічці символічна – пісня є символом світла, надії, віри у краще.
На прем’єру фільму прийшли як етнічні українці, так і представники інших національностей, які живуть в Ізраїлі. Заля була переповнена, а після закінчення люди виходили з оплесками, але без слів, з повними сліз очима. Вони не соромилися плакати. Ось що написала згодом Тетяна Кадацька на своїй сторінці соціяльних мереж: „Стільки людей прийшло! Ніхто не очікував, що в багатьох сльози покотяться, ще на першому звучанні „Щедрика“ Миколи Леонтовича. Всі намагалися опанувати себе, витирали обличчя хто серветками, а хто рукавами.
Фільм – правдивий! Він ще раз нагадав мені розповіді бабусі та дідуся, як воно було тоді – „за німців та радянської влади“. Після закінчення лунали гучні оплески. І в якийсь момент, підвівши погляд, я побачила, що всі обличчя такі як у мене, такі ж „виплакані очі“. Багато знайомих не могли говорити, перебуваючи ще в атмосфері фільму. Ми не прощалися, не обговорювали. Ми просто сіли в машину і там дали волю своїм емоціям. Ми ще там, в тому фільмі, а в голові лунає „Щедрик“. Я так і не змогла підійти і подякувати організаторам – не було слів. „Дякую“ іде з глибини душі звучить гучніше і гучніше. Можливо з часом я знайду, що сказати авторам.
Дякую за показ та організацію кіноклюбу „Знято в Україні“ та Культурному центру при посольстві України“.
На прем’єру фільму прийшли як етнічні українці, так і представники інших національностей. (Фото: Тетяна Гур)
Ще одне враження про фільм від Уляни Дрючкової, яка є волонтером та опікується українськими традиціями в Ізраїлі: „Дивитись і плакати, витирати сльози і далі дивитись. Повна заля і повні очі сліз у кожного глядача. Це боляче дивитися, але дуже треба. Українцям – щоб зрозуміти хто вони, за що воюють і воювали ще задовго до 2014-го (якщо дев’ять років війни раптом не дали відповіді на це питання), навіщо потрібні українські мова, пісні та незалежність. Ізраїльтянам – щоб навіки викинути із своєї голови насаджені совком антиукраїнські міти, аби відкрити для себе українців як націю, яка не виникла нізвідки після розпаду того ж таки совка. І пригадати, що українці за кількістю – в п’ятірці Праведників народів світу (офіційний список людей, які рятували євреїв у роки Другої світової війни, дані музею Яд Вашем), які під страхом смерти переховували і рятували євреїв від нацистів“.
Світлані Козирєвій, Марині Посмітній вдалося зробити так, що дивилися цю кінострічку синхронно з прем’єрою в Україні. Але українськомовне кіно в Ізраїлі із субтитрами на івриті, заплакані обличчя та всі продані квитки, дуже промовисто говорять про надзвичайну роботу.
Найближчим часом художній фільм „Щедрик“, який зняла українська режисерка Олеся Моргунець-Ісаєнко за сценарієм Ксенії Заставської буде демонструватися в інших містах Ізраїлю. На думку авторів фільму його показ в єврейській державі має сенс ще й тому, що до перегляду фільму долучилися івритомовні ізраїльтяни, які тепер знатимуть правду про взаємини двох народів в роки Другої світової війни.