Коли сільські косарі виходять на заплави Тясмина, вкриті соковитими травами, то у ранковій молитві звертають погляди на село Чубівку, де на горі височить дзвіниця Жаботинського Свято-Онуфріївського монастиря. Ще донедавна на горі була руїна, ще живі люди, котрі пам’ятають, як село палило печі стародруками з книгозбірні зачиненого більшовиками монастиря. Про це розповів о. Василь з монастиря.
Обитель назвали Жаботинською, мабуть, не тому, що поблизу є село Жаботин, а від назви річки Жаботинки, біля якої в урочищі Вітряна Гора стоїть монастир, який має ім’я одного з найвідоміших християнських святих, пустельника Онуфрія Великого. Це територія відомого Холодного Яру.
Перша інформація про монастир належить до 1706 року. За іншими архівними матеріялами монастиря є свідчення, що існує обитель понад 600 років.
Тут починаються підземелля.
З чотирьох церков, які колись були на подвір’ї монастиря, до наших часів уціліла лише кам’яна церква св. Онуфрія, збудована в 1812 році. Був тут колись цегляний завод, який виготовляв цеглу з літерами „О“ та „М“ – Онуфріївський монастир.
Розповідають, що у 1824 році в монастирі бував малий Тарас Шевченко. Хоча відомий дослідник його життя Петро Жур записав, що майбутній поет відвідав сусідній Мотронинський монастир, але міг бути і в Онуфрївському. Бував він у цих місцях і дорослим, змальовуючи Україну.
При радянській владі у 1928 році монастир зачинили і він стояв пусткою, а церква служила як сховище зерна, що її врятувало від цілковитої руйнації.
Напівзруйнований Онуфріївський храм повернули церковній громаді у 1990 році, а відкрили в 29 грудня 1993 року. Відновлення монастиря почав ігумен Єразм, який приїхав сюди з Києва. На території монастиря є підземна церква Святителя Миколая та печери, є давнє кладовище.
У 1996-2000 роках печери були вичищені від наносного ґрунту і ретельно досліджені черкаськими археологами. Загальна довжина їх перевищує 70 метрів. Ченці плянують укріпити підземні ходи цегляною кладкою і спорудити дзвіницю. Існує леґенда про підземний перехід між Онуфріївським та Мотронинським монастирями, але насельники монастиря це заперечують.
Сьогодні до монастиря частково повернулися земельні угіддя, на яких ведеться господарство, є чималий город, пасіка, оновлений монастирський сад.
Мені як телеоператорові вдалося побувати в монастирі 25 червня – на храмове свято, коли сюди приїхало дуже багато людей. Після Божої служби усім гостям запропонували монастирську трапезу.
Багато людей прийшло на свято до монастиря. (Фото: Олександер Костирко)