Останніми днями багато уваги привернула до себе хресна хода Української православної церкви Московського патріяхату з Хмельниччини до Почаївської лаври. Багатотисячна хресна хода вийшла з Кам’янця-Подільського. Деякі міста не пропустили паломників, їм довелося йти полями.
Журналісти Суспільного зателефонували до секретаря Тернопільської єпархії УПЦ Стефана Балана. Він розповів, що цьогоріч до Почаєва прийдуть близько 10 тисяч людей. На запитання, чому проводять багатолюдну хресну ходу під час війни, він відповів так:
„Ця хода розпочинається не в нашій області, не в нашій єпархії, а в Кам’янець-Подільській. І єпархія перед початком хресного ходу офіційно звернулася до всіх із заявою, що у зв’язку з воєнним станом єпархія не бере на себе відповідальности за цю ходу. Кожна людина сама вирішує і сама бере відповідальність, йти їй, чи не йти. Люди все-таки вирішили не переривати цю традицію і великою кількістю посилити молитву. В цьому році тема особлива, тому що війна. Моляться за мир в Україні, за Збройні сили, за перемогу, цілісність української держави. Тому зорганізувалися і пішли“.
Отже, проблема в тому, що цих людей намагались використати єрархи МП, які, формально, лишилися в тіні. Мовляв, Єпархія УПЦ МП ні за що не відповідає
Фактично організатором хресної ходи виступила Кам’янець-Подільська єпархія УПЦ МП на чолі з Митрополитом Феодором (Гаюном). Юридично він відхрестився від хресної ходи: “Кам’янець-Подільська єпархія заявляє, що у зв’язку з воєнним станом у нашій країні вона не бере на себе відповідальність за проведення традиційного Хресного ходу до Почаївської Лаври. Прийняття рішення про участь у Хресному ході або відмова від нього є справою совісти християн та їхньої особистої відповідальності.
Хмельницька обласна влада ніяк не зреаґувала на хресну ходу, що вирушила з Кам’янець-Подільського. Першим увагу на це дійство звернув народний депутат Володимир Ар’єв, побачивши на фото кольори російського прапору.
Через деякий час голова Хмельницької обласної військової адміністрації заявив, що немає в тому “зради”, то лише стрічки з молитвами білого, червоного та синього кольорів.
Коли хресна хода перетнула межу двох областей, селяни Тернопільщини почали чинити їм перепони. Вийшло так, що Поділлям віряни УПЦ могли вільно пересуватись, а щойно вони зайшли на Галичину (а частина Тернопільщини належить до Галичини) почались “проблеми”. Про те чому ми взяли слово “проблеми” в лапки згодом.
Врешті решт, по обіді 25 серпня тисячі прочан УПЦ МП доходять до Почаївської лаври, де їх зустрічає Митрополит Тернопільський Сергій, а єромонах Гавриїл (Авдей) говорить про “тяжкий хрест”, що його “несли” прочани.
Опівдні 26 серпня у Почаївській лаврі лишилися ледь не тисяча прочан. Решта роз’їхалися того ж дня не дочекавшись 28 серпня – свята Успіння Пресвятої Богородиці – заради якого і влаштовуються хресні ходи.
Люди співали церковні пісні українською мовою. Так само українською мовою проводили екскурсію Лаврою для дівчат з Черкаської та Чернівецької областей. У церковних лавках так само українською обслуговували відвідувачів. Нічого не нагадувало про “героїчне” шестя, що завершилось напередодні.
Складається переконливе враження, що організаторам цієї хресної ходи потрібна була картинка „переслідуваної“ УПЦ МП. На жаль, фактично, УПЦ МП досягла своєї мінімальної цілі – створити таку картинку. Можна сказати, що провидіння Боже і робота відповідних служб допомогли уникнути справжнього вибуху в цій ситуації. Ми не виключаємо, що проведення хресної ходи саме в такий спосіб мало на меті кілька аспектів створення картинки про “гоніння” УПЦ МП на заході України; мобілізація та цементування вірян УПЦ МП навколо цієї картинки; дестабілізація суспільної ситуації на заході України, що є тилом у війні з Росією.
Про це свідчить розвиток подій: хресну ходу до Почаївської лаври на Тернопільщині організували попри заборону на проведення масових заходів під час воєнного стану в іншій, Хмельницькій, області, що ускладнює реаґування органів влади на реґіональному рівні; влада Тернопільщини не мала повноважень запроваджувати обмеження, тому захід був організований на території іншої області; під час ходи Хмельниччиною не було жодних проблем, за винятком синьо-червоно-білих стрічок, що нагадували російський триколор, а супротив руху хресної ходи “з’явився” тільки у Тернопільській області; інформаційні майданчики, близькі до УПЦ МП відразу почала голосити про “гоніння” та те, що “Україна – це не тільки Галичина”; переважна більшість учасників хресної ходи роз’їхалась з Почаєва вже наступного ранку, що красномовно говорить, що для тієї самої більшости свято Успіння Пресвятої Богородиці було не найголовнішою метою.