Кажуть мені друзі з України, що за час війни значно покращився стан користування українською мовою і то не тільки у столиці, але й у Запоріжжі, Дніпрі, Харкові. Незаперечно, що на фронтових лініях українського захисту є також і російськомовні особи, але на загал поволі люди в Україні зрозуміли важливість користування українською мовою.
Рівночасно Президент України, актор по професії, який до 2019 року майже ніколи не розмовляв українською мовою, сьогодні не тільки розмовляє плинно, але став героєм молодої української держави, захоплюючи і переконуючи своїми виступами та своєю одчайдушною поведінкою цілий світ. Приходять на думку також молоді українки, представник уряду Ольга Стефанишин, представники парляменту Кіра Рудик, Леся Василенко, які вражають своєю молодістю, виглядом, поставою і вмілістю представити українську справу перед світом хіба на диво надзвичайною англійською мовою. Не менш знаменитими є ті бабці, які переховують у себе п’ять „коктейлів для Молотова“ для захисту свого села чи сусідства.
Як може комусь не заімпонувати український народ, його хлопці та дівчата, які чинять завзятий опір другій за потужністю військовій силі у світі?
На жаль, ця українізація чи одчайдушність не дійшла до діяспори, бодай до тих кіл, у яких я обертаюся. Так само як я горджуся нашим народом на рідних землях, мене не вдовольняє наша діяспора. Я належу до кількох наших організацій і співпрацюю з багатьма іншими. Жодній не належиться вища оцінка. У найкращому випадку можна похвалитися тільки задовільною.
Багато запровадили фондів допомоги, але куди йдуть ці гроші, ніхто не знає. Спілка української молоді, напевно, моя найбільш улюблена організація, до якої я належу змалку, перепроваджує більшість свого процесу листування в англійській мові, у домівці чи на оселі ледве чути українську мову, і це – не тільки серед юнацтва, а й серед виховників. Український конґресовий комітет Америки, установа, в якій я працював роками, проводить наради Екзекутиви, а також готує звіти англійською мовою. Наукове товариство ім. Шевченка, до якого я маю велику пошану через його історію, сьогодні громадсько і професійно себе компрометує слабкою діяльністю, конфліктами інтересів, браком етики і навіть часто проводить свої наради не мовою свого патрона. Навіть старші за мене члени Товариства ламають язики, виступаючи на нарадах англійською мовою. Навіть у моїй (бо я очолюю) Фундації УВУ є мудрагелі – і то старі – котрі намагаються впроваджувати англійську мову. Я навіть не згадую професійні установи українців – Український інститут Америки чи товариства правників чи лікарів, які керуються майже виключно англійською мовою.
У Провідну неділю на православному цвинтарі св. Андрія ледве було чути розмовну українську мову. Правда, священики правили у більшості по-українському. Але були випадки, що навіть мелодію православну чи католицьку „Христос Воскрес“ замінили словами „Christ Has Risen!“. Невже ж ми такі примітивні, що не можемо заспівати два слова по-українському? І не диво, бо у різних українських церквах сьогодні лунають слова не „Господи помилуй“, а „Lord have mercy“. Дійсно, „Lord have mercy“ нашу українську громаду в Америці.
Виступи киян перед американськими чи світовими журналістами англійською мовою – це не вказівка позбутися рідної мови у діяспорі. У моїй власній родині, ближчій і дальшій, син з батьком або мати з донею здебільшого розмовляють англійською мовою. Хіба мушу їм звернути увагу на це. Я вже зовсім не згадую про розмови серед молодшого покоління.
Більшість моїх знайомих українців у США вважають модним, а то і престижним розмовляти з іншими українцями англійською мовою
Ця війна – попри тяжкі випробування – повинна бути відродженням нашого народу також у діяспорі. У нашій історії війни і випробування нас гартували, а то і героїзували. Україна знищена фізично, але вона відроджується духовно. Її одержимий народ прокидається національно. Дорогі діяспорці, якщо хочете бути дійсно частиною того народу, вчіться і розмовляйте українською мовою. Це – крик душі!
Ню-Йорк