ЛЬВІВ. – У 2016 році благодійний фонд „Повір у себе“, заснований Віктором та Іриною Іванчиками, започаткував в Українському Католицькому Університеті (УКУ) конкурс наукових проєктів для підтримки наукової діяльности викладачів. Того ж року відбувся конкурс серед викладачів та академічних співробітників УКУ на проведення індивідуальних, інституційних чи колективних досліджень, спрямованих на суспільно актуальні академічні та практичні професійні теми.
На конкурс було подано 13 наукових проєктів, які охопили історію, богослов’я, суспільні науки, філософію, технології, бізнес-освіту, світську і релігійну педагогіку, психологію. Конкурсна комісія обрала сім найкращих проєктів, що отримали одноразові ґранти.
Серед переможців був Володимир Хіцяк, академічний менеджер програми з управління технологіями (MSc in Technology Management) Львівської бізнес-школи УКУ. Тема його дослідження – „Технології майбутнього та етичні виклики. Дослідження потенційних етичних проблем, які можуть бути спричинені новими технологіями“. З ним мала розмову Діана Мотрук.
— Ви є експертом філософії, богослов’я, маркетинґу, захисту даних, також працювали у пресі. Як змогли поєднати так багато сфер?
— Я виріс у релігійній сім’ї, яка мала тісні контакти з підпільною церквою УГКЦ, але не можу сказати, що коли-небудь особливо розглядав релігійну кар’єру. Я мріяв бути лікарем, але, з огляду на проблеми з корупцією, мені не вийшло вступити до медичного університету.
— Повертаючись до конкурсу наукових проєктів, хочу запитати, чому вирішили взяти участь і що він вам дав?
— Це був час, коли ми тільки почали проєкт „Етика і технології“. Тоді я навчався на програмі з управління технологіями у Львівській бізнес-школі УКУ, де часто піднімали питання етики у використанні нових технологій. Наприклад, ми говоримо про штучний інтелект, віртуальну реальність, і одразу хтось з авдиторії починав розпитувати викладача про вплив технології, її використання тощо. Колеґи у Львівській бізнес-школі запропонувати зробити дослідницький проєкт. Взяти участь у конкурсі мені порадила проректорка з педагогічної роботи УКУ, декан-засновниця Львівської бізнес-школи Софія Опацька.
Під час здійснення проєкту ми намагалися бути гнучкими, адже часто одні цілі і формати переростають в інші. Річ у тім, що такого досвіду в проведенні дослідження ніхто в Україні не мав. Тому на початку ми провели аналізу етичних проблем, спричинених сучасними технологіями. Це було близько 20-ти інтерв’ю з лідерами технологічних компаній та провідними експертами. Рухаючись далі, ми зрозуміли, що є запит на навчальні програми. Відповідно, ми почали їх опрацьовувати та розробляти відповідні продукти. Таким проєктом була літня філософська школа „Нові технології, соціяльні медія і майбутнє демократії“, проведена спільно з філософським факультетом УКУ. Далі ми отримали пропозицію від керівників програми „Етика-політика-економіка“ УКУ розробити факультативний курс „Етика і технології“. Я його розробив і вже третій рік викладаю.
Сучасні технології — це інструмент, ідея об’єднання людини і машини (робота, андроїда) в єдину сутність, де людина збагатиться можливостями машини, натомість машина отримає людські риси. Власне, у цьому сенсі технології перетворюються на ціль. Однак, коли вони є інструментом, то ми не можемо оцінювати „хороші вони чи погані“, бо все залежить від того з якою метою їх використовуємо.
Важливо розуміти, що майбутнє не є суцільно технологічним. Чимало дослідників говорять про те, що людськість буде „товаром“ майбутнього, якщо так можна висловитися. Власне тому власники технологічних гігантів намагаються своїх дітей виховувати без надмірного впливу технологій. Треба розуміти, що не спроста це відбувається. Досвід людської особи нікуди не зникне, і здатність рефлексувати, будувати стосунки, розуміти історичний досвід, стане вагомою перевагою. Тому нам краще ставати людьми, що використовують технології і здійснюють власну місію, ніж просто машиною в людській подобі.
Якщо розібратися, то весь розвиток технологій спрямований на обмеження чи знищення страждань людини. Прихильники „технологічного“ розв’язання цієї проблеми покладаються на майбутню здатність штучного інтелекту (або так званого „суперінтелекту“) проаналізувати всі можливі дані і зв’язки між ними, і в такий спосіб запропонувати екзистенційні відповіді.