Нині про події Революції Гідности можна почути вже як про „державний заколот“, який спричинив „розруху і трагедію“. Дискредитація волевиявлення українців почалася сім років тому, коли на Майдані збиралися перші протестувальники. Вийшли проти рішення влади припинити евроінтеґрацію.
Широка інформаційна кампанія проти Евромайдану зформувалася 2019-го. Далі – більше. Цьогоріч (2020 – ред.) скасували заочний арешт експрезидента Віктора Януковича у справі про розстріли на Майдані. 1 жовтня за заявою Рената Кузьміна, ексзаступника генпрокурора часів президента-втікача, Державне бюро розслідувань відкрило кримінальне провадження у справі про „держпереворот“ у 2013–2014 роках. Викликали на допит провідників Майдану, а напередодні Дня гідности та свободи в Музеї Революції Гідности провели демонстративні обшуки.
У разі узурпування владою природних прав народу він, народ, має право на повстання, щоб повалити владу і встановити народний суверенітет, ідеться у вченні філософа-просвітителя Жан-Жака Руссо. Коли влада вживає надмірну силу, народ має право збройно захищатися. Кожен з нас має право боронитися, казав наш незабутній релігійний мислитель Владика Любомир Гузар.
Алґоритм поведінки українця в критичній ситуації усталений майже на генетичному рівні – помститися панові і втекти на Січ.
Гетьман Іван Мазепа закликав чинити інакше:
Озмітеся всі за руки,
Не допустіть горкой муки
Матці своїй больш терпіти!
Нуте врагов, нуте бити!
Чи відлунив цей заклик у XXI ст.? Хай там як, але нащадки козаків вийшли на міські й сільські майдани. І засвідчили історичну тяглість героїчної бездержавности. Протестуючи, почали самоорганізовуватися, навіть не відаючи про теорію синергетики та її творця Людвіга фон Берталанфі.
„Самоорганізовування ніколи не буває спонтанне, – пише Анатолій Свідзинський, доктор фізико-математичних наук, культуролог. – Воно потребує зусиль, творчої напруги. Цим принципово відрізняється від дезорганізації, яка має спонтанний характер і в замкненій системі розвивається сама собою, прямуючи до максимуму. Добро є самоорганізовування, а Зло – дезорганізація, за синергетичною концепцією. Розуміння того, що Зло є ніщо, з цього погляду, стає цілком наочним, так само як і відсутність, непотрібність джерела дезорганізації – диявола. Добро і Зло – несиметричні, бо Добро твориться напруженістю духу, а Зло породжується само собою“.
Дії нинішньої влади стали логічним наслідком гіпертрофованого „демократичного гуманізму і плюралізму“ провідників майданів. Київського передусім. Вчасно не зачищена „контра“, яка нині порядкує в парляменті, в судах, у силових структурах, з ентузіязмом взялася за своїх противників.
Повстання відрізняється від революції тим, що революціонери мають чіткий плян дій. Знають, як управлятимуть державою. Хто більше готовий до цього, той забирає більший виграш. Тобто владу. Згадаймо порошенківський грейдер, учасників дійства на концертній сцені Майдану.
Словосполучення „Революція Гідности“ – це радше емоційна оцінка, не політологічна. І вже аж ніяк не „держпереворот“. Та ж не були революціонерами Тягнибок, Турчинов, Кличко, Порошенко. Патетичний вигук „кулявлоб“ аж ніяк не підтверджував справжности революційного запалу Яценюка.
Сім років тому обурені свавіллям влади українці вийшли на вулиці, ставши на захист своєї гідности й чести. Протест поступово перейшов у повстання, яке, втім, не переросло в революцію. Систему не вдалося знищити. Навіть не замінили правил гри для її найодіозніших бенефіціярів, упереваж антиукраїнців, які системно руйнують державу. Фатально позначився брак національно свідомої еліти.
Що в підсумку? „Є масовий переляк і конспірологія на будь-який смак, але всі зайняті власним виживанням. Бо недавній добровольчий і волонтерський досвід боротьби за країну показав: що більше ти самовідданий, то імовірніше, що тебе за цю самовідданість і посадять“, – говорить соціяльний психолог Олег Покальчук. Уже рік тягнеться інспірована владою „справа Шеремета“.
При владі – не революціонери, а шовмени й профани, неспроможні налагодити роботу державної машини. Ми втрачаємо країну. „Слуги народу“ не знають, що за будь-якої перереґуляції системи, в тому числі й соціяльної, неминуче відбуваються так звані перехідні процеси. Їм притаманний дезорганізаційний характер.
Суспільство перебуває у стані невизначености через війну та коронавірус. Посилити ці перехідні процеси і спричинити хаос значно легше, ніж подолати їх. Бо цим процесам потрібно щось протиставити. Роля інтелектуальних і психологічних ресурсів зростає.
„Слуги народу“ не розуміють, що в стані напівгласности, який домінує в Україні, неґативні явища в суспільстві неминучі‚ й результати їхні можуть бути жахливі. Тому політика держави насамперед має стати засобом розв’язання соціяльних проблем.
Умови для соціяльного вибуху виникають, коли система не може чи не хоче зробити необхідні зміни в організації суспільства. Енерґія протесту накопичується повільно, але сам вибух відбувається раптово, передбачити його майже неможливо. Так штурм Бастилії, з якого почалася Велика французька революція, не плянувався. Вигук Демулена „У Бастилію!“ послужив іскрою, що запалила пожежу, яка позначилася на долі всієї Европи.
2014 року Україна зробила першу реальну спробу вийти з поля тяжіння Росії та перейти на европейську орбіту. Але для цього серед української спільноти забракло керманичів-патріотів. Не вдалося остаточно розірвати пуповину з колишньою метрополією і нарешті взятися творити нову реальність – правову, політичну, культурну. Дехто з політологів переконаний, що цьому завадила війна. Але саме в таких умовах і найкраще проводити реформи. Передусім економічні.
Визнаймо: до революції в політологічному сенсі в Україні не були готові ні суспільство, ні опозиційні партії. До неї були готові олігархи. Повноцінних політичних партій у нас досі немає, а лише більш-менш успішні виборчі проєкти.
Під час Революції Гідности відбулося перезавантаження системи, а не її перезаснування. У комп’ютер під назвою „Україна“ не вдалося інсталювати модерну правову програму. Для нормальної роботи програми її треба правильно завантажити на жорсткий диск. Якщо комп’ютер схибив, а пошуки вірусів й інші спроби очистити систему безуспішні, то без перевстановлення операційної системи не обійтися. Якщо система-держава не дає ради з покладеними на неї обов’язками, її змінюють. Різними методами. Один з них – революційний.
Ще одна аналогія з комп’ютером, про яку майбутнім революціонерам слід пам’ятати. Перевстановлення операційної системи призводить до знищення відомостей на системному диску С – зникають всі дані, відповідальні за функціонування програм. Тож спеціялісти рекомендують найціннішу інформацію копіювати і зберігати в онлайн-сховищі. Інакше кажучи, частину фахівців та управлінців з демонтованої системи слід берегти. Не люструвати бездумно. Бо через непрофесіоналізм і невігластво нової влади перед країною постануть завдання і проблеми ще складніші. Система загрузне у стані невизначености.
Населення може довго покладатися на владу в ухваленні доленосних рішень. Але невизначеність призводить до втрати ініціятиви, до політичної та соціяльної апатії. Вона для керівництва держави стає дедалі небезпечнішою. Апатія набуває характеру пасивного опору владі. Зникають індивідуальна активність, зацікавленість. Економічні програми не виконуються. Все робиться абияк. Система стає некерованою.
Сьогодні на наших очах відбувається реставрація старої корупційно-олігархічної структури. Аби граблі нових виборів знову не вдарили по лобі громади, вкотре викликавши розчарування, треба навчитися обирати не популістів, а керівників, які скажуть народові: не обіцяю нічого, крім поту і праці, але попереду на нас чекає нормальне людське життя.
За три десятиліття незалежности не вдалося виховати по-державницькому налаштований електорат. Тож, напевно, слід законодавчо зменшити кількість виборців – через віковий ценз, іспит на знання Конституції, запровадження платного голосування. А ще ухвалити виборність посад місцевих суддів, прокурорів, шерифів.
Найбільша проблема творення Української держави криється насамперед у духовній площині. Щоб здолати систему, мають відбутися зміни у свідомості та світосприйнятті.
10 років тому психіятр Семен Глузман зазначив: „Владу в Україні неможливо змінити зверху. Починати треба знизу. Вчитися вибирати достойних людей. Контролювати владу, вимагати прозорої звітности“.
Двері в майбутнє ще відкриті для України. Критично бракує модерного проводу, ефективного управління. Та лише визнавши власні недоліки й помилки, підвищивши рівень соціяльної культури, можна торувати шлях у прийдешнє.
(„Газета по-ураїнськи“‚ 15 грудня)
Олег Романчук – публіцист‚ головний редактор політологічного журналу „Універсум“‚ Львів