20 жовтня, 2022

Слово про батька й сина – Степана та Романа Проциків

Степан Процик

У травні 2021 року якось непомітно промайнуло українським світом 100-ліття від дня народження видатного сина нашого народу, уродженця тернопільського села Кут-Товсте, освітнього й громадсько-політичного діяча Степана Процика. До США він перебрався з дружиною Любою, дочкою Оксаною й сином Романом із Західньої Німеччини у першій половині 1950-их років. Довший час був головою управи „Наша українська рідна школа“ у Філядельфії, членом Комітету Тисячоліття Християнства в Україні, провідним членом Організації однодумців ОУН за кордоном у США. В останніх роках свого життя він видавав й був редактором часопису „Незалежний бюлетень“. 

У своїй статті „Несподівано перенісся у Божі засвіти Степан Процик“, що була поміщена в часописі „Па-тріярхат“ (ч. 10 за 1997 рік) Микола Галів, зокрема, писав: „17 серпня 1997 pоку, на 76-му році життя відійшов у Божу Вічність, колишній динамічно-активний діяч зорганізованого мирянського руху за Патріярхат Помісної Української Католицької Церкви, бл. п. інж. Степан Процик. Він мав свої пляни, вибираючись на участь у Другому всесвітньому форумі українців у Києві, щоб 17 серпня 1997 року відлетіти в Україну. На жаль, вночі, 17 серпня 1997 року він відійшов від нас спокійно й безболісно. 

С. Процик народився 25 травня 1921 pоку на Тернопільщині. Батьки Йосиф і Варвара (Бирич) дали йому родинне і релігійне виховання та вщепили любов до України. Степан став активним членом ОУН. У 1941 році він опинився у гітлерівських концентраційних таборах. Спершу у Авшвіцу, Мельку й інших. У 1945 році, після виходу на волю, включився у мережу ОУН. Вдалось йому здобути приміщення у Мюнхені, де була оселя для українських політичних в’язнів та студентів. Степан був одним з завідуючих цим гуртожитком. 

Степан записався на студії Української високої економічної школи у Мюнхені, які закінчив дипломом інженера-економіста. 

У США, в Темпел університеті, здобув ступінь маґістра у 1962 році, працював професійно у відомій компанії „Корвет“, а згодом фінансовим контролером американської армії. Коли Митрополит Йосиф Сліпий висунув пропозицію, щоб УКЦеркву було піднесено до гідности Патріярхату, Степан став одним з його активних і провідних членів. Він був основником та першим редактором журналу під назвою: „За Патріярхат“. 

Роман Процик, син Степана, громадський діяч, доктор біохемії, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка в Америці народився 28 грудня 1952 року в Мюнхені. Ступінь бакалавра з хемії одержав у Ла Саль Коледжі в 1974 році, а ступінь маґіст-рa – через два роки, згодом став доктором з біохемії у Медичній школі ім. Ганемана у Філядельфії. Д-р Р. Про-цик працював у Ню-Йоркському центрі дослідження крові, згодом як старший науковий дослідник у фармацевтичній компанії „Брістол-Маєрз Сквіб“ у Прінстоні, Ню-Джерзі. Він є автором численних наукових статтей про молекулярну структуру крові, був членом управи НТШ в Америці, науковим секретарем НТШ-А, є активним членом Пласту. Від 1975 року Р. Процик є активістом Фонду катедр українознавства, а від 1977 року – був членом його головної екзекутиви. Він брав участь у розбудові Літньої школи українознавства Гарвардського університету, працював над маштабними проєктами Українського наукового інституту Гарвардського університету, пов’яза-ними з відзначенням 50-их роковин Великого голоду в Україні 1932–1933 років. Від 1990 року Р. Процик поширює свою діяльність в Україні. 

У грудні 2005 року відбулася презентація добірки літератури, переданої удар Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського доброчинними фондами „Сейбр“ (Кембрідж, Масачусетс) та „Сейбр-Світло“ (Львів). Благодійний фонд „Сейбр-Світло“ впродовж 15 років забезпечував бібліотеки, навчальні та наукові установи України фаховою та довідковою літературою з усіх галузей знань. За цей час до головної книгозбірні України було передано близько 10 тис. книг. 

Спливають роки, змінюються покоління, сучасний світ наповнюється новими викликами та подіями, але таких людей, як Степан і Роман Процики, свідомі українці мають ще довго пам’ятати. 

 Лохвиця, Полтавська область

Коментарі закриті.