Дарія Гусак („Нуся“) була особистою зв’язковою Головного командира УПА Романа Шухевича (Тараса Чупринки) від 1947 року. Вона виконувала накази командира без найменшого застереження. Я спитався її одного разу, як вона, молода жінка 1924 року народження, сприймала небезпечні доручення. Вона відповіла трохи здивована на моє запитання, але дуже скромно, що ми не знали небезпеки, може і боялись, але ми знали, яка була ціль, було доручення, і треба було його виконати, бо воно більше, ніж наше особисте життя. Так вважали в ОУН та УПА.
За поданням речника МҐБ Павла Судоплатова, останнім її дорученням було нав’язати контакт з Посольством США у Москві для влаштування зустрічі з Р. Шухевичем. Д. Гусак добилася до Москви і до Посольства з підробленими документами, повернулася у Львів, передала повідомлення командирові, але була арештована 4 березня 1950 року. Наступного дня підрозділ МҐБ провів операцію захоплення командира. За зізнанням Судоплатова, під час арешту Дарія чинила опір і застрелила лейтенанта державної безпеки. Знову за зізнанням Судоплатова, в Дарії був вилучений пістолет, два магазини з патронами, ціаністий калій, зразки різних підписів начальників паспортних столів, штампи “вибув”, “виписаний”.
Дарія відбула 25 років ув’язнення у львівській тюрмі Лонцького, пізніше у Києві, потім у в’язницях Верх-ньо-уральська та Володимира та врешті – у Мордовії. Вони ніколи не здалася. При звільненні не пустили її до Львова аж до проголошення незалежности. У 1975-1995 роках вона проживала у Волочиську Хмель-ниць-кої области, де співпрацювала з Катериною Зарицькою, довголітньою націоналісткою ОУН і теж довготерміновим політичним в’язнем, з якою познайомилась ще 1946 році у Стрию.
У другій половині 1990-их роках я мав велику честь гостити Дарію Гусак у себе вдома у Ню-Йорку. Зі мною була також моя мати, яка запізнала пані Дарію у Львові після проголошення незалежности в Україні через свою товаришку одного віку з львівської гімназії – Любу Возняк-Лемик, дружину Миколи Лемика, який виконав атентат ОУН на секретаря консульства СРСР у Львові у 1933 році. М. Лемика, провідника ОУН на східних українських землях, у 1941 році замордувало ґестапо. Д. Лемик була довголітньою членкинею ОУН. Для моєї матері вона була не тільки товаришкою, але прикладом націоналістичної діяльности проти польської пацифікації.
Д. Гусак приїхала до США на запрошення Об’єднання жінок оборони чотирьох свобід України. У Ню-Йорку цю організацію очолювала моя мати.
Враження на мене пані Дарія зробила неабияке – своєю поставою і поведінкою. Переважно вона розповідала про інших, багато говорила про своїх друзів в УПА, про командира, а коли говорила про те, що особисто виконувала, вживала слово “ми”. Її скромність була подиву гідна. За все дякувала – за нагоду приїхати, за гостину, за опіку, за захист діяспори, коли “ми” сиділи.
Мені здається, що сьогоднішнє покоління виховується на таких особах як Дарія Гусак. Вони свідомі свого обов’язку, напевно відчувають особисту тривогу, але далеко більше відчувають відповідальність і найважніше горять любов’ю до свого рідного, до землі, до народу. Тому я не можу не вірити у нашу перемогу. Вічна пам’ять Дарії Гусак!