Майже рік у Солонці біля Львова діє згромадження сестер-бенедиктинок, яке допомагає людям, що втікають від жахіть війни. Про це розповіла сестра Бернадетта.
— Ми – новоутворена спільнота. Нашому служінню тільки рік. Ми перебували у пошуку відповіді на питання: „Чим, окрім молитви ми можемо допомогти людям, серед яких живемо?“. Війна все змінила. Кожен член нашої спільноти, брати й сестри, зрозуміли, що ми мусимо відкритися на потреби людей. У нас маленькі кімнатки без особливих зручностей. Але кожен, хто потребує, отримує тут дах над головою, тепло і їжу. Люди з розумінням сприймають ті умови, які є.
Спочатку було багато людей, які зупинялися на кілька днів, а далі шукали родичів у Німеччині, Словаччині, Польщі. Цей етап пройшов. Зараз приїжджають люди, яким немає куди їхати і немає куди повертатися, вони залишаються з нами на довше.
У нас лунають повітряні тривоги, але, слава Богу, бомби не літали. Щоразу, коли ми чуємо, що в Житомирі бомбардують, руйнують місто, ми переживаємо страх і війну. І мене вражає, як Господь турбується про людей, що опиняються у тих обставинах і допомагає їм потрапити до нас, як Він виводить їх з того пекла.
Великої любови до росіян я не відчуваю. Мені просто шкода їх. Мені навіть важко слово підібрати… Дивуюся, наскільки людина може бути затята в злі. Я вважаю, що це не тільки людська провина. Людина піддалася під вплив тотального зла. І це жахливо. Хоча мене радує, що під час богослужінь люди попри все моляться за російський народ, за спасіння ворогів з цього народу і нашого народу. Триває молитва, і відкривається правдиве обличчя нашого краю, нашої України. Люди попри все відкриті на спасіння інших людей.
У монастирі нам вдається триматися звичайного ритму. Ми молимося у ті ж години, але зараз залучаємо більше людей. Багато людей, які не вірять у Бога, приїхали до нас, зокрема з Запоріжжя, Харкова. Зараз вони теж прагнуть брати участь у богослужіннях. Прибирання, приготування їжі, ліжок, прання – щоденні потреби. У такому ритмі йде служіння нашої спільноти.