Росію‚ яку світ вже понад 300 літ знає як державу мілітарну‚ спрямовану на зовнішню експансію‚ на підкорення сусідніх нарподів‚ висмоктування їхніх духовних‚ культурних сил та матеріяльних ресурсів‚ чекає неминучий розпад.
Для української суспільно-політичної думки цей висновок не є чимось новим. 80 років тому побачило світ безцінне геополітичне дослідження філософа-історіософа Юрія Липи‚ одного з ідеологів нашого національного відродження „Розподіл Росії“‚ в якому з великою переконливістю обґрунтовано майбутній розпад російського державного монстра. „Чим штучніше звучать гасла одности Росії‚ чим жорстокіше московська влада перепроваджує на ділі ці гасла‚ – тим виразнішають природні сили земель між Білим і Чорним морями. Є закономірність потужна і велична‚ що змушує Північ і Південь піти власними дорогами“‚ – стверджував Ю. Липа у цій своїй геополітичній концепції.
Розпад Росії на менші і природніші утворення – це також єдиний порятунок для самих москвинів‚ котрі нарешті дістануть історичний шанс повернутися до власного коріння і взятися за побудову і впорядкування свого дому. Вони мусять усвідомити всю марність загарбницьких „операцій“‚ які Росія вела‚ починаючи від Ливонської війни ХVI ст. Побудована на внутрішній несвободі і неправді‚ московська держава не ставала розвинутішою і внутрішньо сильнішою у висліді усіх тих воєн. Навпаки – вигадки і міти з приводу „перемог“ все більше віддаляли російське суспільство від економічного і культурного розвитку. Згадаймо абслютно безглуздий похід Суворова через Альпи 1799 року‚ чи міт про „непереможну російську зброю“ у війні 1812 року‚ коли безталанний фельдмаршал Кутузов віддав французам Москву. Або Кримську війну 1853-1856 років‚ про яку московська пропаґанда навигадувала стільки „героїчних історій“‚ і яка насправді означала ганебну поразку російської армії. А коли точніше – поразкою самодержавства і царської сваволі‚ котра душила довкола себе все живе.
Про справжні причини тієї кримської ганьби знаходимо у „Записці про внутрішній стан“‚ поданій цареві відомим слов’янофілом-ідеалістом Костантином Аксаковим: „Сучасне становище Росії є внутрішнім розладом‚ прикритим безсоромною брехнею… За втрати взаємної щирости і довір’я‚ все охопила брехня‚ скрізь обман. Уряд нездатен‚ за всієї своєї необмежености‚ домогтися правди і чесности; без свободи громадської думки це й неможливо. Всі брешуть один одному‚ бачать це‚ брешуть далі‚ і невідомо‚ до чого дійдуть. Всезагальне розбещення або послаблення моральних засад у суспільстві дійшло до величезних розмірів… Пригнічення всякого погляду‚ всякого вияву думки дійшло до того‚ що деякі представники влади державної вже забороняють висловлювати думку навіть приємну для уряду‚ бо під забороною – будь-яка думка… До чого веде така система? До цілковитої байдужости‚ до цілковитого знищення будь-якого людського почуття в людині… Ця система‚ якби могла встигнути‚ перетворила б людину у тварину‚ котра підкоряється‚ не думаючи…
Велике внутрішнє зіпсуття Росії‚ зіпсуття‚ котре лестощі намагаються сховати від зору царя‚ велике відчуження уряду і народу одне від одного‚ котре також приховують голосні слова рабських лестощів. Вторгнення урядової влади у громадське життя триває… народ заражається більше й більше‚ і суспільне розбещення посилюється“ .
З цього стану болота Росія досі не витягнула ніг. Те саме „велике внутрішнє зіпсуття“‚ те саме „всезагальне розбещення“‚ ті самі „голосні слова рабських лестощів“. І т саме внутрішнє безсилля. Колос на глиняних ногах не зміг у 1939 році перемогти маленьку Фінляндію. Втративши незліченну кількість народу у Другій світовій війні‚ Москва не зреклася ні свого мертвотного імперськогу духу‚ ні зазіхання на чужі землі. Похід на Будапешт‚ похід на Прагу‚ похід на Афганістан…
Історія російської державної надпотуги‚ колосу на глиняних ногах‚ на наших очах стрімко наближається до кінця – на добро Україні‚ на добро усьому світові і на добро самим росіянам.