Російсько-українська війна за тривалістю вже перевершила радянсько-фінську 1939-1940 років. Російська армія, незважаючи на перевагу в чисельності особового складу і особливо в вогневій могутності, досі не може похвалитися значними результатами.
Російський наступ на Донбасі замислювався як Канни. Його кінцевим результатом мав стати ґрандіозний котел для основної частини донбаського угруповання ЗСУ. У результаті все звелося до захоплення російської армією Сєвєродонецька і Лисичанска, і цей суто тактичний успіх російська пропаґанда нині намагається видати як велику перемогу російської зброї. Але російським військам не вдалося утворити жодного „котла“, навіть невеликого. Взагалі російсько-українська війна – це не про „котли“: дуже низька оперативна щільність військ, занадто висока мобільність тих, кого намагаються оточити. Переважна більшість боїв відбувається дистанційно, часом на відстані десятків кілометрів між протиборчими сторонами. Тому головною метою у російсько-українській війні стає не оточення противника, а його знищення за допомогою дистанційних та високоманеврених засобів.
Російські генерали, плянуючи новий великий „казан“ на кшталт сталінґрадського, явно залишалися у полоні уявлень епохи Другої світової війни. З тієї ж епохи – і російська тактика, що полягає в масованому ракетно-артилерійському обстрілі оборони противника, значною мірою – зі стаціонарних позицій, з наступним штурмом піхотними підрозділами, не зважаючи на втрати. Ця тактика приносить відносний успіх лише тому, що українська армія, яка ще не завершила перехід на калібри НАТО, відчуває гострий дефіцит 152-міліметрових снарядів, що дає супротивникові переважну вогневу перевагу. Зосередивши в Донбасі головні сили і засоби свого угруповання, що воює в Україні, російське командування поки що зуміло тільки захопити частину території Луганської області, що залишалася під українською контролею.
Використання головних сил задля досягнення другорядної військової мети слід визнати серйозною помилкою. Адже Володимир Путін досі не відмовився від своєї головної мети – капітуляції України і встановлення там маріонеткового проросійського уряду, або приєднання України до Росії. Навіть якщо російські війська в наступні два місяці зможуть зайняти Краматорськ і Слов’янськ і окупувати всю Донецьку область, але при цьому не розіб’ють українські війська, що протистоять їм (а так напевно і буде), це анітрохи не наблизить їх до стратегічної мети. Для її досягнення довелося б ще раз наступати на Київ або, розпочавши наступ із херсонсько-бериславського плацдарму, намагатися захопити Миколаїв, щоб потім розпочати наступ на Одесу.
Наступ з метою повного витіснення українських військ з території Луган-ської та Донецької областей мав би сенс лише в тому випадку, якби після цього у Кремлі плянували досягти довгострокового перемир’я на позиціях, що займаються сторонами. Не виключено, що саме таке враження Путін прагне створити в України та її західних партнерів, насамперед у налаштованих на комп-роміс лідерів Німеччини, Франції та Італії.
„Всі повинні знати, що ми за великим рахунком серйозно поки що нічого і не починали“, – заявив В. Путін 7 липня.
Оце здорово! За оцінкою Офісу президента України, російська реґулярна армія втратила за перші 132 дні війни 36 тисяч убитими, а російські приватні військові компанії – до 12 тисяч. Крім того, війська ДНР та ЛНР могли втратити вбитими 15-20 тисяч людей. Незалежно підтвердити всі ці оцінки в оперативному режимі неможливо, але не викликає сумніву, що російські втрати в ході війни проти України склали десятки тисяч убитими і вже перевищили радянські втрати під час війни в Афганістані. Якщо зараз російські війська втрачають до 10 тис. убитими на місяць, то що буде після того, як вони, за словами В. Путіна, „поч-нуть всерйоз“ воювати в Україні? Невже втрати російської армії зростуть до 100 тис. на місяць? А втрати мирного населення України, які вже обчислюються десятками тисяч осіб, обчислюватимуться сотнями тисяч?
Тим часом „перемога“ біля Сєвє-родонецька та Лисичанська вже призвела до ґрунтовного виснаження російської армії. Сам Путін змушений був заявити, що військам, які брали участь у боях на Луганщині, необхідно надати відпочинок. А російське Міністерство оборони оголосило про оперативну павзу у бойових діях в Україні та про проведення заходів щодо поповнення бойових можливостей військ. На фронт в Україні перекинуто війська, які раніше стояли під Мурманськом, а також поповнення з нещодавно мобілізованих і майже без бойової підготовки з’єд-нань. Зрозуміло, що у наступні тижні російська армія не зможе наступати з тією ж інтенсивністю, якою вона наступала останні два місяці.
Користуючись вимушеною павзою у бойових діях, В. Путін дорікнув Заходу в готовності воювати з Росією „до останнього українця“. „Ми не відмовляємось і від мирних переговорів, але ті, хто відмовляється, повинні знати, що чим далі, тим складніше їм буде з нами домовлятися“, – лякає він.
Однак ні в Києві, ні у Вашінґтоні та Брюсселі немає ознак готовности погодитись на російські умови „перемир’я“.
Результат війни вирішуватиметься не на Донбасі, а на півдні України, де готується великий контрнаступ ЗСУ. Такий контрнаступ був би безглуздим у Донбасі чи Харківській області, де густа міська забудова дозволяє успішно чинити опір і де в ході контрнаступу можна досягти лише тактичних успіхів, які не можуть суттєво вплинути на результат війни. Навпаки, степи Херсон-щини та Запоріжжя створюють добрі умови для ведення маневреної боротьби, в якій українські війська перевершують російські. До того ж, зараз основні сили російських військ зосереджені на Донбасі, а херсонський напрямок виявився відносно ослабленим. Якщо українським військам вдасться розбити супротивника на херсонсько-бериславському плацдармі і форсувати Дніпро, вони можуть завдати тяжкої поразки всьому південному російському угрупованню.
Але успіх українського контрнаступу цілком залежатиме від постачання Україні західних озброєнь. Зараз ЗСУ мають лише 11 РСЗВ HIMARS, а для успішного контрнаступу їх треба не менше сотні. Ще три HIMARS обіцяла поставити Німеч-чина, але й досі гальмує ці поставки під надуманими приводами, на кшталт відсутності таблиць для стрілянини. Тим часом вже поставлені Україні РСЗВ успішно вражають російські командні пункти та склади з боєприпасами, зменшуючи вогневу перевагу російської армії. Масові ж постачання новітніх РСЗВ та 155-міліметрової артилерії дозволять Україні переламати хід війни.
Переклад з російської мови: „Свобода“