Я знав лікаря-стоматолога з Гельмязева на Черкащині Миколу Лукіна. Ми познайомилися на площині філателії, були засновниками обласного товариства філателістів і брали участь у виставках, причому д-р Лукін неодмінно здобував відзнаки. Також від відзначався серед шахістів. Д-р Лукін був інтеліґентною людиною, спокійної вдачі. Він не приховував, що під час Другої світової війни служив в Російській визвольній армії (РОА) генерала Власова і за це відбував 15-річне покарання у таборах Воркути. Для нас став прикрою несподіванкою арешт д-ра Лукіна. Розповідали, що його викликали до Черкас, в обласне управління охорони здоров’я, де на нього чекали аґенти КҐБ. Лікаря вивезли до російського міста Калініна (тепер Твер), де у січні 1975 року засудили до страти. У Гельмязеві залишились вдова і донька.
Пам’ять про М.Лукіна я беріг багато років, аж тепер натрапив на брехливий московський фільм „Обжа-лованию не подлежит. Фотограф“ 2022 року, в якому колишні чекісти хизуються успішним „викриттям“ гельмязівського лікаря і його стратою. Водночас з фільму постає нелегкий життєвий шлях М.Лукіна. У 1941 році він був студентом університету в Казані, але німці напали на СРСР і його мобілізували в піхоту. У серпні 1941 року, контужений, він потрапив в полон. З табору Великих Луках він втік, але своє військо не наздогнав. Його спіймали і повернули до табору, де завдяки знанню німецької мови став перекладачем. У 1943 році в таборах для полонених генерал Власов формував РОА і Лукін пішов до антибільшовицького війська.
Підрозділ РОА, в якому був М.Лукін, направили до Франції, де він дочекався наступу союзних військ. Разом з ним перейшли у полон до американців 70 вояків РОА. Аме-риканці тоді не розуміли хижацької суті більшовиків і видали цих полонених до СРСР. М.Лукін був засуджений у 1945 році на 15 років. Йому приписували злочини проти мирних мешканців СРСР, але ці звинувачення не підтвердилися і його випустили через 10 років. Відтоді він жив і працював в Україні. Коли це він міг скоїти злочини, сидячи у таборі для полонених?
І отут відкривається прихований зміст усієї історії. Слідчим з КҐБ було прикро, що вони у цій справі програли. Вони почали накручувати свої вигадки. Отож у Калінінській області служив у каральній команді якийсь Ніколаус, який при свідках застрелив полоненого комісара Журавльова. 10-річний хлопчик Василько чув, як німці називали того чоловіка Николай Александрович (трохи дивно для німців і для хлопчика). Слідчі вхопилися за це свідчення і почали гарячково шукати Миколу Олек-сандровича, тим більше, що Ніколаус загинув. А М.Лукін звернувся до університету в Казані з проханням підтвердити, що він там вчився до війни, подав свою адресу в Гельмязе-ві. Далі був арешт, суд і розстріл. При арешті Лукін сказав: „Я вже своє відсидів“.
Фільм розповідає про те, як слідчі переклали на М.Лукіна свої звинувачення проти Ніколауса. Свідки підтверджують скоєне Ніколаусом, але не впізнають його в особі Лукіна. Режисер фільму Антон Гришин монтує до стрічки кінохроніку часів війни і навіть кадри з художніх фільмів про злочини нацистів, щоб посилити враження. Окремі сцени “звірств нацистів” грали у фільмі сучасні артисти. А М.Лукін у цей час сидів за дротами табору полонених.
У фільмі є ще випадок, коли Лукін нібито хотів дати хабар слідчому у вигляді годинника, захованого у згортку ниток. Показано документ: пояснення слідчого про цей випадок. Розповідають, що М.Лукін мав приязнь з племінницею генерала Де Голля, і вона подарувала йому той годинник. Я не маю сумніву, що слідчий виявив при обшуку і привласнив годинник, але потім був змушений писати пояснення, що то, мовляв, був хабар.
Учасники фільму: капітан 1 рангу УФСБ по Тверській області Анатолій Костін, полковник запасу ФСБ РФ Володимир Каталіков, підполковники МВС РФ Дмитро Жуков та Іван Ковтун, завідувач катедри кримінальної психології одного з московських університетів Сергій Єніколопов, актор Сергій Маховиков у ролі слідчого.
Чому раптом Москва випустила цей фільм? Тому що виникла потреба показати силу служби безпеки, яка служить опорою режимові Путіна. Ще й на Україну гавкнути у розпалі війни.