Cлово Митрополита-Архиєпископа Української Католицької Архиєпархії Філядельфії Високопреосвященного Бориса Ґудзяка.
Розпочався новий навчальний рік. Проте не для всіх. Може ви читали статтю в „Ню-Йорк Таймс” за 5 вересня: протягом цього літа в США були змушені закритися близько 150 католицьких шкіл.
В архидієцезії Ню-Йорку свої двері не відкрили 20 шкіл. У їхніх коридорах тихо, не чути радісного дитячого галасу. У Бостоні, архидієцезія вже закрила дев’ять шкіл, а ще 20 „у списку”. Система католицьких шкіл протягом останніх років переживала серйозні випробування. Кількість студентів протягом 2019-2020 навчального року скоротилася до 1.7 млн. студентів, а 50 років тому їх було 5 млн. Люди, що тяжко працюють, як малозабезпечені, так і з середньої кляси, не можуть одночасно платити податки на публічні школи та оплачувати навчання своїх дітей у католицьких. Цього літа фінансові труднощі стали непереборними: коронавірус спрацював як останній цвяшок у труні.
Католицькі школи в Америці формували цілі покоління християн і громадян. Вони ставали соціяльним ліфтом для десятків мільйонів міґрантів, їхніх дітей та внуків. Я особисто глибоко вдячний за навчальний досвід у католицькій початковій та середній школі та вищих навчальних закладах. Більшість свого дорослого життя присвятив розвиткові Українського Католицького Університету в Україні, який став успішним прикладом для загальнонаціональної системи вищої освіти.
Протягом понад 150 років католицькі школи в США навчали дітей найважливішого: вірити в Бога, правильно жити, читати, писати, рахувати. Ці школи є плодом великої щедрости. Сім поколінь духовенства, монашества та батьків безкорисливо жертвували, щоб навчати дітей у вірі.
Парохи і парафії робили все, що було у їхніх силах, щоб будувати, розвивати і утримувати наші парафіяльні школи. Завдяки праці Сестер Василіянок, Сестер Служебниць та наших Сестер Місіонерок Покрови Пресвятої Богородиці десятиліттями Українська Католицька Церква в США мала розвинуту мережу 35 шкіл при парафіях. Зараз їх зовсім мало – і сестер, і шкіл. Залишилося шість шкіл, проте вони продовжують своє подиву гідне свідчення та служіння. Вони вчать про Бога і навчають Божому. Вони надійні та безпретензійні, щирі та гостинні.
Школа в жодному випадку не може замінити те, що повинні давати батьки. Якщо вдома для батьків молитва зранку і ввечері не є на першому місці, то і в католицькій школі протягом дня важко зробити молитву пріоритетом для дитини. Проте наші вчителі, парохи, директори та монахині роблять все можливе, щоб школи залишалися відкритими і католицькими.
Є один аспект, який наша спільнота не часто усвідомлює: пророче свідчення наших шкіл щодо найбільш болісної проблеми американського суспільства – расизму.
Наша країна видається безнадійно поділеною. А католицькі школи дають простір для надії. Дозвольте поділитися трьома прикладами, за якими мені пощастило спостерігати протягом останнього року.
В ню-йоркській Академії св. Юра при парафії св. Юра, яка є однією з наших найбільших парафій в Америці, минулорічні веледиктор та салютатор були з меншин: валедиктор Precious Mann – афроамериканка, салютатор Alexandra Pabon – з латино-американської спільноти. Серед минулорічних студентів 31 відс. складали латиноамериканці, 27 відс. афроамериканці і 2 відс. азійці. Багато представників меншин отримують стипендії та щедру фінансову допомогу.
У всіх католицьких школах плата за навчання лише частково перекриває видатки. Парафія св. Юрія, Отці Василіяни (і протягом десятиліть Сестри Василіянки) та, щонайважливіше – парафіяни – підтримують цю школу, таким чином засвідчуючи можливість та майбутнє расової єдності у місті. Особливо мене вразила гармонія, яка панувала під час концерту, присвяченого Голодоморові, коли студенти Академії, у всій їхній різноманітності, разом заспівали англійською, українською та еспанською мовами.
У Філядельфійській архиєпархії католицьку школу Успіння Богородиці в Перт Амбой, а їх в місті залишилося лише дві, утримує на плаву щедрість парафіян та віддана праця пароха о. Івана Турика. Коли я відвідував цю школу ще перед карантином на День відкритих дверей, то був зворушений теплою атмосферою, людяністю вчителів та національним розмаїттям родин, що надавалися до нашої скромної інституції. Серед 156 цьогорічних студентів є 69 латиноамериканців, 17 афроамериканців і семеро індійського походження. Понад 60 відс. студентів школи, яку утримує Українська католицька парафія, представляють расові меншини.
Отак тихо і непомітно наші школи щодня виконують свою роботу – мабуть найважливішу роботу в країні – свідчать про Бога, навчають і виховують дітей бути відповідальними громадянами, і без зайвої метушні показують, що різні раси і національності можуть жити, вчитися та процвітати разом.
1947 року Сестри Василіянки в Філядельфії заснували Менор Коледж. Роками це був коледж, що пропонував два роки навчання, а нещодавно він став вищим навчальним закладом з чотирирічною програмою. Під проводом свого директора-візіонера д-ра Джонатана Пері цей заклад невдовзі стане університетом. Коледж, заснований нашими сестрами, у лоні Української Католицької Церкви в Філядельфії, сьогодні служить різноманітним студентам, серед яких представники меншин складають 61 відс. Не менш важливо усвідомити, що 65 відс. студентів коледжу є першими у своїх родинах, хто здобуває вищу освіту, майже 85 відс. з них одночасно навчаються і працюють.
Від часу приїзду у червні минулого року, кожного разу, коли відвідую Менор Коледж, отримую правдиве натхнення. Він сміливо рухається у правильному напрямку. Розвивати католицьку освіту в Америці можливо, хоча й важко та це вимагає надзвичайного лідерства та зосередженої відданости від нас усіх. Свідчити про Євангеліє у секуляризованому і поляризованому світі можливо. Жити, підтримуючи одне одного і у міжрасовій гармонії, можливо.
До минулого немає вороття. Не варто керуватися ностальгією, навпаки жертва та служіння наших попередників повинні дарувати нам не лише натхнення, але й розуміння як давати собі раду з викликами майбутнього.
Спокійне переконання у Божому провидінні відкриває двері для творчости. Бог живий у нас, у світі. Ми не повинні боятись або ховатися від заклику свідчити про Євангеліє, особливо серед наших дітей. Ми покликані дозволити Господеві вказувати нам шлях через лябіринт сучасних випробувань – моральних, культурних, соціяльних, політичних та економічних. Історія нашої Церкви, її Страстей і Воскресіння, свідчення мучеників, чітко показують, що немає жодної ситуації, навіть гранично важкої, у якій неможливо жити з Богом, у благодаті, у дусі, приносячи добрий плід. Комуністичний режим оголосив нашій Церкві в Україні смертний вирок. А Вона жива!
Безсумнівно, є багато факторів, що призводять до того, що наші школи закриваються, і ми не в силах над ними панувати. Традиція ворожости до католицьких шкіл в Америці є довголітньою. Усі католики, що відавали своїх дітей до католицьких шкіл, платили за їхню освіту двічі. Звичайно ж є прекрасні публічні школи з неймовірними вчителями та відданими адміністраторами, але надто часто якість залежить від соціо-економічного стану околиці. А діти стають жертвами такої нерівности. Публічні школи, що у найкращому випадку є на позиціях агностиків стосовно віри, не раз підвели своїх учнів, але часто у батьків немає виходу. Не кожен може платити двічі. Навіть якщо християнське виховання для батьків є пріоритетом. У суспільстві та урядових колах бракує розуміння та цінування вкладу католицьких шкіл, а це відображається у законодавстві і завдало католицьким школам більшого удару, аніж пандемія.
Єпископи, духовенство і миряни нашої Церкви повинні зробити серйозний іспит сумління щодо євангелізації вірних, духовного залучення учнів і щодо пріоритетів, структур та інституцій. Маємо повернутися до основ. Можливо, це означає спрощення і скорочення діяльности, щоб ми могли бути духовно гнучкими. Нам треба довіряти Богові, це Його Церква, Господь є джерелом нашого буття, і кожна правдива жертва дає життя. Якщо ми не протиставлятимемо світові радість Євангелія і якщо не кидатимемо виклик культурі комфорту і пристосуванства, не зможемо давати духовний плід. А від цього залежить майбутнє, і не лише наших шкіл.
Починається новий навчальний рік, і наші католицькі школи відважно відповідають на виклики часу. Бажаю подякувати і заохотити парохів, монахинь, вчителів, учнів та усіх, хто підтримує католицьке шкільництво. Разом ви пророчо свідчите про Євангеліє і про можливості нашої країни. Ці можливості потребують героїв, відданих свідків Христових, смиренних служителів, щедрих і відповідальних громадян, які не купуються на ідеологічну риторику, а знають, що є добрим. Знають, підтримують і роблять його можливим.