Є багато причин відставання України від успішних держав: особливо тяжкий спадок совєтизму‚ вкрай несправедлива приватизація‚ у висліді якої народне господарство країни опинилося в руках новоспеченої олігархії‚ відсутність середнього соціяльного прошарку‚ який скрізь у світі є запорукою демократії і політичної стабільности‚ нерозвинутість малого підприємництва‚ котре спроможне значно збільшувати кількість місць праці‚ зокрема на селі‚ яке нині переживає глибоку кризу.
А над усіма цими хронічними недоліками темною хмарою нависає корупція‚ проймаючи усі сфери державного життя. Вона унеможливлює з’яву ліфтів‚ якими до впливу в суспільство могла б прийти якісно нова державницько-політична еліта. За гроші купуються місця у виборчих партійних списках‚ за гроші стають депутатами Верховної Ради‚ дістають доступ до бюджетних потоків‚ тобто діє страшне своїм цинізмом правило: гроші ведуть до влади‚ а влада – до ще більших грошей.
Здається‚ якщо хиби суспільства з’ясовані й усвідомлені‚ то це вже пів справи: залишається рішуче викорінити їх. Чому ж з цим Україні так не щастить? Нема ж жодної газети‚ жодного інтернет-видання‚ жодного телевізійного каналу‚ де б щодня не йшла мова про всі ті українські негаразди. А глибоких змін нема‚ у найкращому разі вони лише імітуються. А це‚ своєю чергою‚ багатьох спонукає думати‚ що підставові вади лежать у психології українців‚ в характері їхньої ментальности. Ще поетично і академічно проникливий Олег Ольжич писав: „Дух руїни‚ дух степу покутує в психічному укладі нашого народу від княжої доби‚ почерез гетьманщину й визвольні змагання 1917-1920 років аж по сьогоднішній день“. Приглянутися саме до цього аспекту нашої національної історії закликають ґрунтовні праці етнопсихологів Володимира Янева‚ Омеляна Пріцака‚ Богдана Цимбалістого‚ Миколи Шлемкевича‚ Олександра Кульчицього.
Але‚ як сумно констатував поет‚ „відірвались від днів слова – в’януть собі по книжках‚ а у днях – мов у темному лісі…“. І знову розчарування‚ знову нарікання. Це вже нинішній день має на уввазі відома українська журналістка і телеведуча Мирослава Барчук‚ коли говорить: „Треба визначити‚ що народ наш не мудрий‚ на жаль. Перестаньмо лукавити вже з цим мітом про мудрий український народ. Переважна більшість суспільства живе в мороці – моральному‚ економічному ціннісному. Хто не вірить – почніть у приміській київській елетричці розмову про політику. Або в київській підземці заговоріть просто про життя. Подивіться на вулиці міста‚ балькони‚ вирази облич‚ послухайте лексику сусідів за стіною, музику‚ котру вони слухають‚ запитайте їх про улюблені книжки і кіно…“.
Ледве чи це належить до об’єктивних узагальнень. У кожній країні можемо почути і побачити таке‚ що не сподобається. І далеко не все в Україні сіре й безрадісне. Інша річ‚ що українське суспільство залишається відсталим у сенсі загальнополітичної культури‚ а вона не виникне‚ якщо в державі не буде свідомого культу моральних цінностей‚ морального світла. Не буде його – все глухнутиме в трясовині матеріяльної захланности. Моральність‚ культура – ознаки глибокого закорінення людини у свій народ. Людина без коріння байдужа до своєї країни і її майбутнього – звідси походить безчесніть‚ злодійство‚ офшори. Відсутність морального культу привела до того‚ що в Україні сьогодні дуже багато байдужих людей. Забагато. Замало позитивних прикладів. Треба в церквах молится за появу нових національних світочів.
І все ж головна біда – в іншому.
Нещодавнно на телеканалі „112.ua“ відомий журналіст Дмитро Гордон вів бесіду з колишнім військовим контррозвідником Служби безпеки України‚ керівником Відділу боротьби з організованою злочинністю генерал-лейтенантом Григорієм Омельченком. Цей неабиякого рівня професіонал‚ Герой України‚ як сам він зізнався‚ „багато знає“ зокрема те‚ що всі без винятку владні структури в Україні просякнуті російською аґентурою. Отже‚ можемо і повинні говорити про неправильну економічну політику‚ про безпотрібну партійну розпорошеність і пов’язані з неї політичні чвари‚ однак‚ причиною причин є невпинна антиукраїнська діяльність сотень і сотень таємних аґентів Москви. З усіх боків дерево незалежної української держави методично і невідступно підточують ці смертоносні хробаки. Чи є на це якась рада? Чи дерево приречене впасти?
В інтернеті знаходимо небезпідставні звинуваченя у ворожості до України і її незалежности‚ низку конкретних прізвищ‚ як от депутати Верховної Ради Євген Мураєв‚ Вадим Рабінович‚ олігарх Рінат Ахметов‚ „сірий кардинал“ Леоніда Кучми Віктор Медведчук‚ одеський „підрахуй“ Сергій Ківалов‚ Тетяна Монтян‚ Максим Шевченко. Можливо‚ вони також завербовані російськими спецслужбами‚ але принаймні вже виявили себе відвертою ненавистю до України.
Гірше зі старанно замаскованими аґентами.
На переконання Д. Ґордона‚ є лише один спосіб порятунку: всім урядовцям‚ від найнижчого до найвищого рівня‚ належить перейти перевірку на детекторі брехні. Певна річ‚ для цього потрібна чиясь глибока закоріненість в життя свого народу‚ рідної землі‚ потрібна моральна чистота‚ потрібна величезна політична воля. Врешті-решт‚ полова має відсіятися від зерна.