Буряти – монголомовний народ, що проживає по обидва боки озера Байкал, а також у Монголії та Китаї. Загальна чисельність населення оцінюється від 550 тис. до 690 тис. осіб. Бурятська мова відноситься до монгольської гілки алтайської мовної сім’ї і є однією з державних мов Республіки Бурятія поряд з російською.
Традиційними релігіями бурятів є буддизм і шаманізм.
На початку XVII ст. Московська держава почала завоювання бурятської землі. Завоювання етнічної Бурятії тривало близько ста років і остаточно завершилося через деякий час після підписання Буринського договору між Росією та Китаєм у 1727 році.
Бурятський національний рух виник в кінці ХІХ і початку ХХ століть як відповідь на посилення репресивної політики Росії стосовно бурятів. Виникнення прошарку буржуазних націоналістів в бурятському середовищі було унікальним явищем в історії національних рухів Середньої Азії. В результаті адміністративної земельної реформи, проведеної царським урядом на початку ХХ ст., бурятське населення піднялося на активну боротьбу за захист своїх прав.
Після лютневої революції 1917 року в імперії за рішенням народного з’їзду бурятів Забайкальського краю та Іркутської губернії, в квітні 1917 року була створена національна держава бурятів – Бурято-монгольський улас. У 1923 році у складі РРФСР була утворена Бурят-Монгольська АРСР. Під час сталінських репресій 1937 року бурятське керівництво було заарештовано, розстріляно або відправлено в концтабори. Хвиля арештів обрушилася на тисячі громадян республіки. 26 вересня 1937 року майже третина території була відірвана від республіки.
Вимоги про „возз’єднання“ бурятського народу в межах єдиної республіки з новою силою зазвучали в кінці 1980-их-початку 1990-их років. Створювалися реґіональні політичні об’єднання. Стрижнем плятформи цих організацій було відродження бурят-монгольського народу шляхом духовного і територіяльного об’єднання і відновлення єдиної Бурят-Монгольської Республіки.
У 2020 році Бурятський демократичний рух (в еміґрації) офіційно звернувся до Президента Російської Федерації з вимогою, виходячи з чинного законодавства Російської Федерації та взятих Російською Федерацією зобов’язань щодо дотримання норм міжнародного права, а також на підставі архівних історичних документів, відновити Республіку Бурятія в її кордонах 1937 року та провести необхідні дії для реабілітації бурятської нації та Республіки Бурятія. Це звернення було проіґноровано.
З 2014 року у зв’язку з вторгненням Росії в Україну, активісти та прихильники бурятського національного руху неодноразово засуджували протиправність дій Росії. Вони категорично виступали проти відправки солдатів з території Бурятії та Сибіру для участи в незаконних діях. Від 2016 року багато бурятських активістів еміґрували і створили Бурятський демократичний рух за межами РФ. З початком повномаштабної війни Росії проти України у 2022 році Бурятський демократичний рух одним із перших серед поневолених Москвою народів виступив із офіційною заявою на підтримку України та засудив незаконність російської військової аґресії.
Бурятська еміґрація сформувала консолідований рух „Буряти проти війни“, з якого потім виник Фонд „Вільна Бурятія“, до складу якого входять активісти в країнах ЕС, США, Монголії, а також групи, що залишаються в Бурятії в підпіллі. Разом з іншими національними меншинами, пригнобленими в РФ, буряти увійшли до Ліґи вільних націй, що базується в Европі.
Буряти є однією з багатьох (близько 100) пригноблених у РФ націй, які не лише висловили засудження війни Росії, виявили підтримку України та пробудили власні національні прагнення. Важливо зазначити, що Російська федерація – це не справжня федерація, а порохова скринька, в’язниця понад 100 неросійських народів, які століттями гнобили росіяни. Це утворення є бомбою сповільненої дії, що готова вибухнути будь-якої миті. Жорстока, але програна війна Росії в Україні, безумовно, була мотивацією, оскільки поєднання призову, репресій та економічних санкцій виявляється занадто великим для неросіян і слугує мотивацією та можливістю для повстання та самовизначення.
Демократичний світ має не тільки моральний обов’язок, але і політичну нагоду підтримати леґітимні змагання, зокрема коли вони служать інтересам світової стабільності та миру на довшу мету.