31 жовтня-1 листопада 1893 року відбулося урочисте перепоховання о. Маркіяна Шашкевича з Новосілок до Львова. Його могила 50 років була загублена у глухому селі, аж поки його останки не знайшли і урочисто не перевезли до Львова.
Ось як цю подію згадував у своїх споминах один з основних її організаторів Кость Левицький, майбутній Прем’єр-міністер ЗУНР: „В дні 1 падолиста 1893 року святкував наш нарід пам’ятний день перенесення тлінних останків Маркіяна Шашкевича з Новосілок на Личаківське кладовище у Львові. Такої поважної і глибоко одушевляючої маніфестації народної я не бачив у моїм життю. Нагадую собі той ранок під Високим замком біля Підзамча – двірця у Львові – як д-р Омелян Огоновський сердечно вітав від „Просвіти“ і народу прибуття дорогих останків Маркіяна до Львова; як почесна сторожа академічного товариства „Ватра” винесла на своїх раменах домовину чорну з дорогими мощами на площу перед двірцем і тут уставлено її на селянський віз, прибраний народними килимами і вінцями, до котрого запряжено три пари круторогих волів… Отсе був тріюмфальний в’їзд Маркіяна до столиці Галицької землі, як побідника темряви і витязя пробудження рідного народу, якого супровожали вже тисячі проповідників ідеї живого народу“.
Свято Івана Хрестителя, 7 липня 1880 року, група студентів філософського факультету Львівського університету, котрі належали до історико-літературного гуртка, вирішили провести на Маркіяновій землі. Вони – на чолі зі своїм викладачем Теофілом Грушкевичем – вирішили присвятити ці святкові дні пошукові могили Шашкевича у Новосілках. Саме тут молодий священик отримав парафію і мешкав з сім’єю аж до своєї передчасної смерти. Тут і був похований.
Пошуки ні до чого не привели. Тоді почали розпитувати старих людей. На щастя, їм трапилася бабця, котра згадала, що молодого пароха поховали у гробівці місцевого шляхтича Грабовського. Когорта ентузіястів щиро зраділа своїй знахідці, помістила на кам’яному хресті вінок з написом: „Маркіянові Шашкевичу – русини академіки“ та повідомила про неї своїх друзів.
Мусило минути ще 12 років, поки вдячні нащадки вирішили помістити гріб Маркіяна в окрему могилу та спорудити на ній гідний пам’ятник. Цей символічний і давно потрібний чин мав бути приурочений 50-ій річниці смерти поета. З такою ідею виступив о. Михайло Цегельський – знаний український церковний і громадський діяч, тодішній декан у повітовій Кам’янці-Струмиловій (зараз Кам’янка-Бузька).
Похоронна процесія з Новосілок до залізничної станції.
Через рік Головний відділ товариства „Просвіта“ вже пропонує перепоховати Шашкевича не в Новосілках, а у Львові. Тут спочиває його син Володимир, тут мешкає вдова по Маркіянові Юлія Шашкевич з Крушинських, а головне: „Могила у Львові частіше й більше нагадуватиме русинам дороге для кожного щирого патріота ім’я Маркіянове і єго велику заслугу около нашого відродження народного та й частіше і більше зможе зігрівати малодухів серед нашого народу до гарячої любови рідної мови“.
Львівські народні товариства утворили комітет для перенесення мощів о. Маркіяна Шашкевича до Львова. Очолив його голова товариства „Просвіта“ д-р проф. Омелян Огоновський, секретарем став проф. Іван Копач. Усією поточною роботою керував д-р Кость Левицький. Комітет займався збором коштів, організацією перевезення та церемонії, інформуванням і залученням громади до святкування.
Комітет звернувся до маґістрату з проханням надати місце для могили на Личаківському цвинтарі й отримав невдовзі на це офіційний дозвіл. Газета „Діло“ писала: „Запросив Комітет Маркіяновий через своїх делеґатів на похорон Маркіяна намісника гр. Баденього, шефа виділу краєвого п. Хамца, посадника міста Львова п. Мохнацького і президента ради шкільної д-ра Бобжинського“. До участі в урочистостях своїх читачів закликали і польські видання, зокрема газета „Zусіе“.
Саме перепоховання відбулося 31 жовтня та 1 листопада 1893 року, в 50-ту річницю смерті поета та в символічний для християн День усіх святих. Зі самого ранку до Новосілок з усіх околиць прямували люди – хто возом, хто верхи, хто пішки. О восьмій розпочалася панахида на цвинтарі, пізніше труну на руках перенесли на подвір’я церкви. Впродовж усієї дороги та на подвір’ї було багато народу, близько трьох тисяч. Служба у церкві закінчилася словами о. Долинського: „Лише живою мовою можна воскресити з мертвоти Русь безталанну… Плекаймо в серці нашу рідну мову, дорожімо нею, мов дорогоцінною перлиною, а передовсім любімо щиро рідну свою країну і весь свій народ“.
Пам’ятник отцеві Маркіянові Шашкевичеві у Львові роботи мюнхенського скульптора Рудольфа Тіле. Скульптура плакальниці, як символ Галичини, котра тужить за передчасно померлим сином. Вона виконана з чорного дерева і покрита тонким шаром міді.
Звідти процесія рушила шість кілометрів до залізничної станції у Задвір’ї. „Такого незвичайного походу ще ніхто тут не бачив. Попереду їхала на конях бандерія з 80 юнаків, поперев’язуваних барвінковими вінками через плече, з синьо-жовтими прапорцями в руках. За ними ступали церковні братства з восьми громад у сотню церковних хоругв, а далі хор вихованців Львівської духовної семінарії та хор дяків. Ці два хори співали поперемінно.
І нарешті домовина, вложена на пірамідальному возі, застеленому килимами, прибраному фестонами з зеленого барвінку. Віз з домовиною тягнули три пари круторогих волів, також у барвінкових вінцях. Попереду й поза домовиною ішли селяни, а перед домовиною три делеґати новосілківської громади несли величавий барвінковий вінок з синьо-жовтими стрічками та написом: „Славному парохові – громада Новосілок“. Похід, котрий тягнувся майже на два кілометри, замикало близько сорока возів, котрими з дальших сіл прибули селяни“, – описують церемонію тодішні газети.
Наступного дня Маркіяна зустрічав Львів. Зі станції Підзамче домовину перенесли до церкви Параскеви П’ятниці, де розпочалися урочистості. У той час подібні служби відправляли в усіх церквах Галичини, тому цей ранок залунав звідусюди церковними дзвонами та спільною молитвою. У Львові у ній взяли участь понад 10 тис. осіб.
З Підзамча процесія рушила теперішніми вулицями Хмельницького-Театральною – пл. Міцкевича-Пекарською. Очолював її митрополит Сильвестр Сембратович.
Було в ній щось від Шевченкового перепоховання – крім волів, ще й великий незворотний здвиг народної свідомости.
Володимир Горинь, дослідник постаті Шашкевича, резюмує: „Була це не похоронна процесія, а всеславний, всенародний тріумфальний похід, нечуваний урочистий в’їзд Маркіяна у стольне місто Галичини. Відтоді розпочався справжній культ Поета – Будителя, Провісника, Речника. По-друге, був це рішучий крок, що його ступили пробуджені галицькі русини до своєї українськости, до ствердження і викристалізування основ нації. Патріотичні почуття, пробуджені в серцях галичан, ніщо не могло погасити ані заслонити, галичани йшли на Личаківський цвинтар русинами, а поверталися з кладовища українцями“.
Похоронна процесія вулицями Львова.