Спільнота Національного університету „Острозька академія“ долучилася до ініціятиви Ольги та Наталії Пасічник, Юрія Плиски та інших українських мистців щодо протидії культурному колабораціонізму.
Як зазначає директорка PR-аґентства „Дель-Арте“ Ольга Стельмашевська, останніми днями серед спільноти академічних музикантів та прихильників клясичної музики точиться дискусія щодо двох прем’єр: „Сьогодні і завтра Кіріл Карабиць дириґуватиме Orchestre philharmonique de Strasbourg -OPS– із Сергієм Рахманіновим та Ігорем Стравінським у програмі концерту, а 7 та 9 квітня в Teatro Comunale Bologna його музична директорка Оксана Линів випускає прем’єру опери Петра Чайковського „Іоланта“ з російськими артистами на одній сцені з українськими. Вочевидь, там вже підписали мирову. Поміж цими двома, далеко не однозначними імпрезами на чолі із нашими видатними музикантами, культурними дипломатами і рупорами саме українського мистецтва в Европі – прізвище дириґента Івана Чередниченка, головного дириґента Львівської національної опери. Йому наразі не до прем’єр і не до філігранно виважених толерантних коментів: його безвинних батьків в Ірпені безжально вбили російські мерзотники просто біля їхнього будинку. Цій жахливій новині передували розпачливі пости Івана та його дружини співачки Дар’ї Литовченко про пошуки мами з надією, що вона все ж вижила. Читати і усвідомлювати це – неможливо.
Кожного разу, коли ви обговорюватимете з керівництвами кастпрограму, згадуйте вашого колеґу І. Чередниченка і його невинно убієнних батьків і заразом своїх, які у будь-яку хвилину, не дай Боже, можуть опинитися на їхньому місці. Адже, де ґарантія, що серед тих, тепер вже 83 відс. росіян, що підтримують Путіна і геноцид українців, нема батьків саме цих музикантів? Де ґарантія, що саме ті, що прописані в касті „Іоланти“ колись між репетиціями інших опер в інші роки не бігали в консульства голосувати за Путіна? Де ґарантія, що їхні родичі, друзі чи колишні одноклясники наразі не натискають на спусковий гачок бомбардувальника над Бродами чи Києвом?“
Поки цей текст готували до друку для щоденної всеукраїнської газети „День“ стало відомо, що солістка Львівської національної опери Людмила Корсун відмовилася співати у виставі головну партію Іоланти.
Із цього приводу також висловився український композитор Михайло Швед: „Отож, закликаю, дорогі українці – давайте не будемо свідомо чи несвідомо лити воду на млин окупантів та на противагу їхнім наративам й надалі максимально пропаґувати українське у світі! А час на інше прийде згодом, після перемоги. Тримаймо культурний фронт! Україна понад усе!“
Свою заяву опублікували представники культурної платформи „Ковчег Україна“: „Ми шоковані тим фактом, що 7-9 квітня в Teatro Comunale Bologna його музична директорка українська дириґентка Оксана Линів готує прем’єру опери П. Чайковського „Іоланта“ російською мовою за участи російських виконавців та музикантів.
Українські солісти та композитори уже відмовились від такої ганебної співпраці. Втім, сама пані Линів офіційно заявила, що готова співпрацювати з росіянами, а для цього російським артистам достатньо лише написати заяву про засудження війни.
У той час, як Міністерство культури та інформаційної політики України та Український інститут разом із усією українською культурною спільнотою шле відозви у всі культурні інституції світу з роз’ясненням чому потрібно припинити будь-яку співпрацю з росіянами, чому не існує „хороших рускіх“, в той час, як долаючи шалений спротив і нерозуміння західного світу щодо руху Cancel Russia, неймовірними зусиллями нам вдалось переконати близько ста різних інституцій задеклярувати публічну відмову від співпраці з Росією – це зробила Мюнхенська філармонія, Карнеґі-гол, Каннський фестиваль, що відмовився брати у свою програму російські фільми й делеґацію, в той час, як безпрецедентну реакцію на заклик скасувати російську культуру виказали десятки інституцій, що роками співпрацювали з Росією, і ми щиро захоплюємось їхньою принциповістю і висловлюємо глибоку вдячність більшості польських оркестрів, філармоній, литовським інституціям, які видалили з усіх програм російську клясичну музику і відмовилися від співпраці з російськими артистами, самі українці йдуть на відверту співпрацю з ворогом і тим самим реабілітують росіян в очах і так дуже лояльного до них Західного світу.
Ми вважаємо, що культура є наймогутнішою зброєю у цій війні, і Росія впродовж століть використовувала саме культуру для прикриття своїх імперських злочинів. Тож „допоки Росія цілеспрямовано влаштовує геноцид української нації і її культури, допоки вбиває мирних людей, бомбить дитячі лікарні, школи, музеї, церкви, бібліотеки, будь-яка співпраця з представниками країни-аґресора у будь-яких ініціятивах та заходах нормалізує терористичні дії Росії і є неприпустимими“ (цитата з відозви українських культурних інституцій до світу).
Особливим цинізмом є однією рукою писати пост, у якому висловлювати співчуття дириґентові Львівської опери з приводу трагічної загибелі його батьків в Ірпені, а іншою – підписувати контракти з тими, хто прямо причетний до їхнього вбивства.
За те, що відбувається нині в Україні, російська культура і російські культурні діячі несуть відповідальність поряд із російською зброєю. Бо саме культура і її носії поставляють в російські мізки уявлення про те, що таке „добре“ і що таке „погано“, саме вони вибудовують їхню систему цінностей – ту систему цінностей, яка дозволяє потім бомбити пологові будинки і музеї“ (зі статті Катерини Щоткіної для ДТ).
Сподіваємось, що Український інститут, Державне аґентство України з питань мистецтв та мистецької освіти не залишаться осторонь ситуації, де наша спільна відозва використовується як камуфляж для прикриття факту співпраці з ворогом в часи війни“.
Своє звернення також опублікувала українська композиторка Вікторія Польова: „Шановне товариство, українська та світова спільнота. Я повідомляю, що маю честь відмовитись від концертів, де поруч зі мною буде виконуватись російська музика. По-перше, це стосується двох концертів пані Линів у Німеччині, та інших концертів, які мені пропонують. Я відмовляюсь!
Я переконана, що зараз у кожної людини має бути тверда позиція у таких питаннях. Війна точиться скрізь, всі духовні дії (а музика і є духовною дією) є зброя. Кожний виступ українського композитора зараз є політичним висловом. І якщо моя музика буди зливатися в одному концерті з російською, то це все одно, що обійматися з вбивцями. Мені дуже дивно, як деякі мистці не розуміють, що музика Чайковського стала наповненням ідеї „російської величі“, що це надзвичайно сильне духовне поле, яке підігріває ворожі амбіції.
Війна є війна. Зараз все розділилось на чорне та біле. Може, для когось ще є півтони та напівміри. Для мене немає. І для мене честь навіть не виконувати мою музику, ніж іти на такі змовини“.
Спільнота Острозької академії підтримує заяви українських мистців щодо унеможливлення культурного колабораціонізму і закликає популяризувати наші національні мистецькі надбання. Лише об’єднавшись спільними зусиллями у єдиний національний фронт, ми зможемо дати гідну відсіч московському аґресорові.