Розпад СРСР призвів до появи елітної групи новозбагачених осіб‚ яких назвали олігархами. Одним дісталися майно та гроші завдяки високим посадам в комуністичній державі‚ інші виявили спритність у захопленні цього майна не без підтримки кримінальних сил. Тепер українською державою керують олігархи‚ тобто підприємці, які використовують політичні зв’язки для своєї вигоди. Вони „захопили державу“‚ посіли вищі посади в управлінні та законодавстві‚ мають свої партії і фракції у Верховній Раді‚ свої засоби масової інформації‚ своїх ставлеників в уряді та громадських організаціях‚ щоб мати вплив на державу для власної користи. У середовищі багатіїв теж триває міжусобна боротьба і деякі опиняються під арештом або на вигнанні‚ як Павло Лазаренко. Але це не змінює ситуації для України – ключові фігури змінюються на тій же шахівниці державної влади.
Петро Порошенко, коли став президентом‚ усупереч передвиборчим обіцянкам, так і не продав свій найбільший бізнес. Ігор Коломойський, ще один мільярдер, який спершу був наближеним до П. Порошенка, навіть після сварки з ним усе ще використовує державну скарбницю. Зберегли вплив навіть ті олігархи, які були тісно пов’язані з колишнім президентом Віктором Януковичем, зокрема Р. Ахметов та Д. Фірташ.
Основна проблема полягає в тому, що дії олігархів побудовані не на ринкових взаєминах, а на оборудках з державною підтримкою. Глибока залежність олігархів від незаконної й частково нелеґальної державної підтримки змушує їх вдаватися до всіх засобів, переважно корупційних, для збереження свого політичного впливу‚ для контролі над економікою з метою збагачення себе‚ своєї сім’ї та друзів.
Але олігархи — це лише верхівка гори, яка привертає до себе всю увагу. На заваді реформам стають корумповані державні чиновники та політики. Система управління України перетворилася на механізм пошуку можливостей особистого збагачення. Коли США будували державу у 1787-1788 роках‚ то передбачали‚ що політична влада може зіпсувати кожного‚ тому уряд потребує системи стримувань і противаг, щоб тримати всіх можновладців під контролею. Умовою такої системи є прозорість і підзвітність.
Україні потрібна нова політична культура, у якій прозорість має йти пліч-о-пліч з підзвітністю. Люди самі повинні контролювати політичні процеси, не лише беручи участь у виборах і революціях, але й не припиняючи ні на день зважений політичний тиск. Майнові деклярації або передання державних закупівель до прозорої онлайн-плятформи є важливими кроками реформування з метою встановлення загальних правил прозорости та підзвітности для кожного. Якщо ці реформи будуть успішними, олігархам доведеться прийняти їх за аналогією з США, де вдалося взяти олігархів під контролю завдяки застосуванню так званого антитрестівського закону. США на початку XX ст. здійснили нечуваний економічний стрибок і вийшла на перше місце у світі за обсягом промислового виробництва. Можливо‚ це лише мрія для України‚ але досягнення зростання економіки і добробуту населення для неї цілком досяжні.