Люди схильні думати про найближчі до них речі. А що є ближче‚ ніж погода? Фармер зранку виходить з дому й першим ділом дивиться на небо і хмари – йому дуже здався б дощик; турист‚ вибираючись у мандри‚ сподівається на сонечко; тим часом малим дітям все до вподоби – і сонечко‚ і дощ. Погода змінюється – відповідно змінюється наш настрій‚ наше самопочуття‚ наші пляни на найближчий день.
А клімат як всеплянетне явище – це щось ніби дальше‚ не таке безпосереднє‚ галузь швидше наукових досліджень і теорій. Насправді ж погода – це одна з безлічі граней клімату‚ а він стосується всього людства і його життя на Землі. І якщо у кліматі відбуваються значні зміни‚ то першим обов’язком науки є відповісти: що зумовлює ці зміни? Є вони вислідом порушення людиною екологічної рівноваги у природному довкіллі чи походять з космічних‚ незалежних від нас причин?
Довгий час учені мали на увазі перший чинник‚ оскільки надто помітним був руйнівний вплив на екологію промисловости з її вкрай шкідливими викидами в атмосферу. Поутворювалися різні громадсько-політичні „зелені рухи“‚ їхні справедливі вимоги у багатьох країнах дістали форму законів.
Одначе‚ нині‚ у ХХІ ст.‚ проблема виглядає складнішою. Наука відкрила тривожну тенденцію‚ що зміни клімату стаються все швидше‚ стрибкоподібно‚ а їхнім рушієм є астрономічні‚ космічні чинники. Сейсмічна енерґія мовби швидше „дихає“‚ спричиняючи все частіші землетруси‚ гураґани‚ цунамі і т. п. Спеціялісти говорять про зміну маґнетного поля Землі‚ прискорення руху тектонічних плит‚ танення вічної мерзлоти‚ підвищення рівня морів та океанів.
Певна річ‚ це не означає‚ що від людства і його життєдіяльности нічого не залежить. Сьогодні вже у світовому маштабі відбувається переорієнтування на відновлювальні джерела енерґії‚ на „зелену“ і сонячну енерґетику. Понад 50 країн зобов’язалися відмовитися від використання вугілля. На вулиці міст все швидше приходять електромобілі. На черзі – завдання зменшити вирубування лісових масивів і запровадження практики лісовідновлення.
Все це потребує від усіх країн спільних кроків‚ подібних до ухваленої ООН 12 грудня 2015 року Паризької кліматичної угоди‚ котра веде до значного зменшення шкідливих викидів в атмосферу.
На цьому досить оптимістичному тлі нелогічно виглядала передвиборна обіцянка Дональда Трампа відмовитися від провідництва в галузі відновлювальної енерґії й повернутися до спалювання вугілля‚ а також збільшити видобуток нафти. Суспільство сприйняло цю обіцянку як відступ з поля битви. Тому ще є надія‚ що президент перегляне свою позицію. Томас Фрідман‚ один з найвідоміших америиканських журналістів‚ тричі лавреат Пуліцерівської нагороди‚ пише про це:
„…За межами вугільних реґіонів США більшість американців розуміють не лише те‚ що зміни клімату – реальні‚ але й те‚ що коли мешканцям Пекіну і Ню-Делі перестане вистачати кисню‚ чиста енерґія стане новим промисловим золотим дном“.
Іншими словами‚ що б не діялося з кліматом у космічному маштабі‚ людство повинне робити те‚ що залежить від нього‚ від його свідомих зусиль і доброї волі.