Раннього ранку 20 липня в Києві загинув Павло Шеремет‚ один з найвідоміших і найнезалежніших на теренах колишнього СРСР журналістів. Під дно авта‚ в якому він їхав‚ невідомі злочинці підклали міну. Вибух стався з допомогою дистанційного пристрою. Поліція розглядає передусім дві версії.
Перша: вбивство як чиясь помста за непідкупну професійну діяльність П. Шеремета. Влада‚ принаймні білоруська і російська‚ ненавиділа його.
У Мінську наприкінці 1990-их років він зазнав в’язниці за правду про режим „бацьки“ Олександра Лукашенка. Переїхав до Москви‚ прийняв російське громадянство‚ однак‚ залишився таким же принциповим і щодо режиму Володимира Путіна. Був близьким товаришем і однодумцем убитого цим режимом Бориса Нємцова. Від 2012 року жив у Києві‚ брав активну участь у Революції Гідности‚ працював у громадсько-політичному інтернет-виданні „Українська правда“‚ а її засновиком‚ як відомо‚ був український опозиційний журналіст Георгій Ґонґадзе‚ убитий прислужниками Леоніда Кучми в 2000 році.
Друга версія якраз пов’язана з „Українською правдою“. Річ у тому‚ що авто‚ в якому їхав П. Шеремет‚ належало ідейному керівникові „Української правди“ Олені Притулі. Міна‚ за свідченням поліції‚ знаходилася під сидінням водія‚ тобто‚ за задумом злочинців‚ там мала сидіти власниця авта. Отже‚ це міг бути замах саме на неї. Тим більше‚ що в останні тижні газета оприлюднила низку матеріялів‚ котрі ніяк не могли сподобатися центральній київській владі.
Наприклад‚ 16 липня „Українська правда“ надрукувала статтю народного депутата Ігоря Луценка під заголовком „Перспектива військового перевороту в Україні“. Ось кілька характерних уривків з цієї публікації:
„…Мова йде не про якісь неформальні збройні структури на кшталт „Правого сектору“ зразка 14 року‚ мова йде про те‚ що офіційні‚ формально контрольовані державою‚ організовані та натреновані загони з важкою бронетехнікою і Бог знає яким ще озброєнням‚ особливо не криючись‚ плянують деталі свого приходу до влади.
…За цим стоять політики найвищого ешелону, в тому числі і з так званої „стратегічної сімки“. Керівники силових відомств активно розробляють у себе альґоритм дій для збройного встановлення власної влади.
При цьому йде активна інформаційна компанія, суспільство обробляють і готують. Для того, щоб в певний момент спрацював ланцюжок провокацій, і щоб реалізований сценарій військового перевороту можна було представити як щось протилежне – як спасіння від бунту якихось абстрактних військових.
Можливий сценарій: якась група радикалів (звісно, з військовим досвідом) робить спробу перевороту, котру ефективно придушують. На порятунок „конституційного порядку“ миттєво приходять реґулярні збройні частини, котрі швидко беруть під контролю основні управлінські центри країни – державні установи, телебачення/радіомовлення, мобільний зв’язок та інтернет.
Заходові пояснять: Путін натравив радикалів на владу, ми лише відновлюємо порядок, без надзвичайних заходів не обійтися, деякий час потрібно протримати надзвичайний стан. Поки Захід розбирається у тому, що сталося, невідомі викрадають активних опозиціонерів. Не перших осіб з найбільших опозиційних партій – це надто явний антидемократичний крок. Мова йде про рішучих, впливових та компетентних людей, котрі здатні стати двигуном опору олігархічній диктатурі, потенційних польових командирів мирного чи збройного опору.
Опозиція позбавлена сили, провокації допомагають обґрунтовувати тривалий надзвичайний стан у столиці. Громадянське суспільство, і так дезорієнтоване і розділене після Майдану, взагалі вибуває з гри.
Власне, зачистка цієї потенційної опозиції іде зараз. Політики, котрі найбільше верещать про необхідність „порядку“ і загрозу посягань на владу з боку добровольців, „націоналістів“, „радикалів“ – це якраз ті політики, котрі плянують військовий переворот. Ці державні заколотники інспірують кримінальні справи проти майданівців та фронтовиків, увійшовши у союз зі „старими“ силовиками Януковича. Ці державні заколотники зараз намагаються фізично і політично знищити своїх майбутніх суперників, тих хто готовий і здатний зупинити їх збройний заколот.
Слабкість нинішнього суспільства спокушає владу…“.
Ще раніше‚ 5 липня‚ щодо великої ймовірности військового перевороту в Україні остеріг народний депутат Сергій Лещенко‚ колишній журналіст цієї ж „Української правди“. Цю його заяву назвав „небезпідставною“ народний депутат Вадим Рабинович.
Голова Одеської обласної держадміністрації Михайло Саакашвілі‚ який перебував у дружніх стосунках з П. Шереметом‚ так відгукнувся на його загибель: „Це вбивсто утверджує мене в думці‚ що нам‚ усій країні‚ готують щось дуже небезпечне“.
З коментаря київського журналіста Кирила Лукеренка: „Це удар, спрямований проти „Української правди“. Мета – усунути один з елементів, що утворює систему демократії у цій країні.
„Українська правда“ є частиною демократичного процесу в Україні, зформованою історично, всупереч трагічним обставинам. Сьогодні вона є точкою, в якій щира довіра перетинається потоком інформації. Цей перетин колись породив і зараз підтримує окрему систему цінносних і політичних орієнтирів і координат.
Ця дія, знов як 17 вересня 2000 року, коли убили Георгія Ґонґадзе, має залякати усіх журналістів. Вона наголошує: своя думка небезпечна. вона нав’язує диявольський вибір: або мовчати, або брехати.
Однак‚ вона має нажахати не лише журналістів, але і всю Україну. Нас хочуть страхом заштовхнути у позицію „моя хата скраю“, бо саме ця модель поведінки століттями випрацьовувалась у відповідь на нав’язуваний сильними ворогами страх…“.
„Замовника вбивства Павла Шеремета знайти неможливо‚ бо тут діяли спецслужби‚ – пише в „Українській правді“ народний депутат Євген Рибчинський. – Замовник вибрав саме Павла Шеремета з „Української правди“‚ аби була прив’язка до вбивства журналіста Ґонґадзе‚ з натяком на можливих вітчизняних замовників… Скоріше за все‚ це жахливе вбивство пов’язане з хресною ходою‚ що рухається на Київ. Замовник у цих двох подій на 99 відс. один і той же“. „Хто наступний?“. – запитує депутат.
І в депутатських колах‚ і в середовищі незалежної української журналістики не виключають московського сліду у цьому злочині.
Голова Служби безпеки України Василь Грицак підтвердив ймовірність версії‚ що метою вбивства П. Шеремета була дестабілізація внутрішньоукраїнської ситуації. А це конче потрібне Володимирові Путінові. У випадку минулорічного вбивства в Києві журналіста Олеся Бузини Москва розраховувала очорнити українські патріотичні сили: мовляв‚ вони помстилися одіозному антиукраїнському авторові. Тепер же офіційний російський коментар зводиться до того, що Україна – небезпечна для свободи слова.
„Павло Шеремет був принциповою людиною‚ яка часто критично ставилася до влади. Однак‚ в Росії‚ незважаючи на розбіжності в поглядах, йому ніколи не загрожувала розправа за професійну діяльність. На жаль‚ переїзд в Україну виявися для нього фатальним“‚ – заявила речниця російського Міністерства закордоних справ Марія Захарова.
Яке огидне блюзнірство‚ який диявольський цинізм! Адже в Росії від 1991 року вбито 350 журналістів‚ з них 205 – за роки президентства В. Путіна.
Уряд США сподівається на швидке й ефективне розстеження обставин вбивства П. Шеремета і покарання злочинців. „Павло жив цілеспрямованим і чесним життям в кількох країнах. Ми поважаємо його як безстрашного професіонала і прихильника свободи слова, Революції Гідности, котрий прагнув кращого майбутнього для України“‚ – говориться в заяві Посольства США в Києві.
Подібного змісту – заява Посольства Франції: „Ми засуджуємо скоєне в Києві вбивство Павла Шеремета, журналіста сайту розслідувань „Українська правда“. Смертельний замах на цього журналіста, визнаного професіонала, викликає велику стурбованість. Ми закликаємо українську владу встановити всі обставини його загибелі“.
Президент Петро Порошенко в телефонній розмові з головним редактором „Української правди“ Севгіль Мусаєвою-Боровик повідомив‚ що доручив Міністрові закордонних справ Павлові Клімкінові запросити до розслідуваня злочину Федеральне бюро розслідувань США (FBI). Мабуть‚ на це – остання надія.
Проблема‚ на жаль‚ набагато глибша. Згідно з соціологією‚ довіра до влади‚ до всіх її гілок без винятку‚ в українському суспільстві вже не дотягає навіть до 10 відс. А тим часом ні влада‚ ні провладні й олігархічні клани‚ як виглядає‚ не хочуть ні мінятися‚ ні відступитися. Страшно подумати‚ що остороги про військовий переворот можуть виявитися правдою.