Жовтень я прожив на грецькому острові Закінф. Острів красивий – гори над кришталево прозорою водою моря, м’який середземноморський клімат, розмаїття рослинности. На острові є на що подивитися, є де розважитися і відпочити душею. Це і затока Наваґіо з високими скелями над морем і цікавими ґротами, блакитні печери на мисі Скінарі, Кам’яний парк „Аскос“ площею 500 тис. квадратних метрів, острівець Маратонісі, де живуть чи не найбільші у світі черепахи, аквапарк у місті Закінтосі, столиці острова.
Любителі історії та старожитностей можуть ознайомитися з венеційською фортецею на горі, що над Закінтосом, з церквою і монастирем св. Діонісія, де зберігаються його мощі‚ з монастирем Богородиці Анафонітрії, що свідчить про себе світлом, яскравість якого повсякчас змінюється.
Столиця острова – місто-порт Закінтос. Центр столиці – як у Венеції – площа св. Марка. Багато хто з новачків, потрапивши на острів, плутає три особи: давньогрецького бога Діоніса, християнського св. Діонісія та поета Діонісія Солому (1798-1857), який, сидячи на високому пагорбі Страні, що над містом Закінтос, написав вірша, який з часом став державним гимном Греції.
Для тих, хто сюди приїздить, я порадив би наймати авто або чотириколісний двомісний мотоцикл, які дозволять максимально набути вражень. А ціни – европейські. Я за час перебування на острові витратив лише 70 евро. Щоправда, мав деякий запас туристичних продуктів, які привіз з України. Єдине, до чого тут треба приладнатися, це традиційний для греків, але незвичний для українця, часовий режим: вранці – лише кава, обід десь о 1-ій год., потім відпочинок-сієста до 5-ої год., і зовсім пізня вечеря – о 10-ій год. Потім грек йде спати до 6-7-ої год. ранку.
Загальний вигляд цвинтаря на острові Закінфі.
Зрозуміло, для повного ознайомлення з пам’ятками Закінфа моїх 10 днів було замало. Тим паче, що моєю первинною метою відвідин острова був пошук живих грецьких нащадків Капнісісів. А ще я хотів вклонитися могилі поета Петра Капніста, якого 1898 року було урочисто поховано на острові.
Колись давно, у християнському Константинополі мешкали греки Капнісіси. Їхнє прізвище походило від слова „тютюн“ (грецькою мовою „капос“), бо були вони торговцями тютюну. І все у них було гаразд до 1453 року, коли турки захопили Константинопіль і назвали його Стамбулом. Православні Капнісіси втекли на південь, на півострів Пелопонес. Але турки дісталися й туди, тож уся родина Капнісісів врешті оселилася на острові Закінф, який був під протекторатом Венеційської республіки, що мала потужну фльоту і протистояла Туреччині на Середземному морі. Почали вони там вирощувати коринтський сорт винограду, що без кісточок і легко сушиться. Відправляли його з острова на продаж і на цьому нажили чималих статків. А ще кілька Капнісісів, аби боротися з турками, поступили на службу до венеційського війська.
П’єтро Капнісі прийшов на терени сучасної України 1711 року разом із 11-річним сином Базіліо. Він добровільно поступив до війська Російської імперії, яка тоді воювала з Туреччиною. Сина стали звати Василь Капніст. Він був призначений полковником Ізюмського слобідського (тепер це Харківщина) полку. Був учасником Семилітньої війни, вбитий у Прусії 1757 року
У В. Капніста було п’ятеро синів. Один із них, Микола, мій прапрадід. Я кілька років займався дослідженням коренів свого роду, про що видав книгу „Це все – ми“ (Дніпропетровськ, видавництво „Пороги“, 2004, 604 стор.). Працюючи над книгою, мріяв дістатися до острова Закінф. І мрія врешті здійснилася цього року – 3 жовтня я ступив на землю предків.
Виявилося, острів має багату історію. Славетний Гомер дав цікавий опис острова. Він свідчив, що нинішня назва острова – від імени сина царя Трої Дардана. Отой Закінф прибув на острів з Аркадії і об’єднався з Атенами. А 1797 року туди прибули французькі демократи, яких підтримали місцеві мешканці й проголосили на острові демократичний устрій. Він протримався лише 15 місяців, після чого об’єднана турецько-російська ескадра (нею командував адмірал Федір Ушаков) захопила острів.
Красиве Іонічне море.
З 1800 до 1807 року там існувала перша в історії Греції незалежна держава „Іонічні острови“. Але її завоювала спочатку Франція (1807), а потім Британія (1809), влада якої протрималася до 21 травня 1864 року, коли острів врешті остаточно увійшов до складу Греції.
Під час Другої світової війни Закінф був окупований спочатку Італією, потім Німеччиною. А незабаром після війни, 1953 року, на острові трапився потужний землетрус, наслідки якого можна побачити і нині.
Отак коротенько я розповів про історію чудового острова Закінф, який ще Гомер назвав „ілієсою“ (тобто дуже зеленим).