Міжнародний конкурс з української мови ім. П. Яцика, засновниками якого є Ліґа українських меценатів і Міністерство освіти і науки України, цього року відбувається вже 22-ий раз. Це нині один з найпотужніших освітніх проєктів в Україні. Кількість його учасників – декілька мільйонів осіб. У конкурсі вже беруть участь діти тих переможців, які змагалися і перемагали на початку 2000-их.
Вже другий рік поспіль конкурс відбувається в непростих умовах пандемійних карантинів. Про перебіг 22-го конкурсу, про його державницьке та освітянське значення читачі „Свободи“ довідаються з відповідей одного з його засновників‚ президента Міжнародного благодійного фонду „Ліґа українських меценатів“ Володимира Загорія на запитання Анни Фастівської.
– Пане Володимире, який досвід залишили по собі два останні мовні конкурси?
– Ці два роки для нас були непростими. Ми опинилися у новій реальності, якої досі собі навіть уявити не могли. Епідемія коронавірусу, смертельна загроза для здоров’я людей – все це змінило не лише перебіг конкурсу, а й взагалі життя кожного з нас.
Карантин був оголошений тоді, коли завершував свою роботу ювілейний, 20-ий конкурс, і ми плянували відсвяткувати у столичному театрі імені І.Франка – з переповненою залею, з переможцями та учителями з усієї України. Але урочистості відбулися в карантинних умовах, з дотриманням всіх санітарних вимог і з дуже обмеженою кількістю учасників на урочистій церемонії у Митрополичих палатах Софії Київської. Було навіть прохання до переможців – не приїздити до Києва, а нагороди – понад 70 переможцям – Ліґа переказала Укрпоштою. Лише кілька переможців–киян – школярів, студентів і представників вищих навчальних закладів міністерства оборони – отримали того дня нагороди власноручно.
А далі була дискусія: проводити 21-ий мовний маратон чи пропустити? Нам пропонували: може, взагалі відкласти конкурс до безковідних часів? Ми не погодилися‚ бо так можна взагалі загубити цей потужний державотворчий і націєствердний проєкт. Роздумували, де відкривати конкурс. Були консультації з Міністерством оборони України. І врешті урочисте відкриття 21-го конкурсу відбулося 9 листопада, у День української писемности і мови, у військовому київському ліцеї імені І.Богуна. Також з дуже обмеженою кількістю людей і з обов’язковими дотриманням усіх карантинних вимог. Того дня були й гимн України, і підняття прапора, і всі належні цього дня слова від поважних гостей, і хвилина мовчання (не забуваймо, триває російсько-українська війна, в якій загинули випускники ліцею…). А провів церемонію відкриття конкурсу наш незмінний виконавчий директор Михайло Слабошпицький.
– На жаль, минулого року ми втратили цього великого громадського діяча‚ блискучого організатора і чудову людину. Дуже тяжко знайти йому заміну. Здавалося, з його смертю зупиниться й конкурс. Тоді до Вас зверталося багато занепокоєних цим людей, і Ви сказали: конкурс житиме!
– Ми запросили на посаду виконавчого директора Ліґи українських меценатів дружину покійного пана Михайла Світлану Короненко, яка була від найпершого конкурсу його літописцем і знає про цей конкурс усе. Нині вона дуже сумлінно і з глибоким знанням справи опікується цим проєктом.
А конкурс імені Петра Яцика – це вже не просто один з багатьох українських освітніх проєктів. Це – національний бренд‚ який звучить голосно і повсюдно. І в Україні, і в Америці, і в Австралії, і в Італії, і в багатьох інших державах… Всюди, де живуть українці. І цьому бренду – 22 роки. Ми нині докладаємо всіх зусиль, аби наш конкурс був і далі успішним і престижним, об’єднував українців усього світу довкола рідної мови, а престиж української мови в Україні зростав. Це начебто так небагато – говорити в Україні українською мовою, але ще скільки зусиль треба докласти, аби цей процес став масовим. Бо ж саме мова робить нас українцями. Знаємо: є мова, є нація, нема мови, нема нації. Аксіома!
– Чим 21-ий конкурс відрізнявся від попередніх?
– Міністерство освіти і науки запропонувало дистанційний формат 21-го конкурсу. Він відбувся‚ як Маратон з української мови ім. П. Яцика на освітній платформі HUMAN. Річ до того невідома і нова, але формат виявився успішним, він об’єднав понад 40 тисяч учасників і став, як писала преса, першим наймаштабнішим прикладом проведення учнівського конкурсу в дистанційному форматі в Україні. Завершився конкурс у березні 2021-го року, про його результати організатори повідомили також онлайн.
Так ми освоювали нові форми життя і праці. Але хочу наголосити, що ліцеїсти і курсанти міністерства оборони брали участь у конкурсі очно, тобто так, як завжди. Військові люди є військові люди. А переможців ми знову нагороджували дистанційно. Нічого не поробиш, карантинні умови. Бухгалтери переслали нагороди понад 150 переможцям – військовим, студентам, учням профтехосвіти, школярам.
– У минулому року 22-ий конкурс також відкрився онлайн?
– Так, напередодні нам уже ніхто не пропонував почекати і не проводити конкурс. Всі розуміють, що далі ми житимемо вже у цих реаліях‚ і поки ніхто у світі не може сказати, коли закінчиться пандемія коронавірусу. Урочиста церемонія відкриття 22-го конкурсу відбулася традиційно 9 листопада, у День української писемности і мови, у Митрополичих палатах Софії Київської в закритому форматі. Знову онлайн. Церемонія відкриття транслювалася у прямому етері на YouTube. Тож, усі потрібні і важливі слова прозвучали, всі напрямні були дані. Конкурс в Україні розпочався. Конкурс уже успішно подолав перший і другий етапи…
– У конкурс імені Петра Яцика особливим сюжетом входить змагання на найкращого знавця рідної мови серед дітей української діяспори?
– Так. Багатьом в пам’ятку наші урочистості з нагоди завершення конкурсу в столичному театрі імені Івана Франка, коли на сцені поряд з українським прапором було три десятки прапорів тих держав, українські громади яких також проводила конкурс імені Петра Яцика. Це – Азербайджан і Білорусь, Грузія і Казахстан, країни Балтії і Молдова, Росія і Вірменія, Польща і Греція, Канада й Австралія, США і Словаччина… – і це ще не всі країни. Пандемія, карантин внесли суттєві корективи у проведення конкурсу і в українській діяспорі. Але конкурс там відбувається, бо цього хочуть українці, які живуть у діяспорі.
Я вже колись казав, що конкурс у діяспорі важливий не тільки для його організаторів, а й для України. Українське лобі у світі твориться багатьма способами. І наш конкурс – один з них. Присутність української мови в іншій країні — це також важливий чинник формування ставлення тієї країни до українців і до України загалом.
Нині до нас озиваються представники української діяспори різних країн, які долучаються до конкурсу. Зокрема Республіки Башкортостан, а вона, до речі, входить до складу Російської Федерації. Діти української діяспори Башкоростану беруть участь у конкурсі Яцика практично від самого початку існування нашого мовного маратону. У Башкортостані діє велика українська громада, яка вміє і може об’єднуватися довкола своїх мови, традицій, історії. Є там і потужні очільники української громади. Пам’ятаю, як вони приїздили до Ліґи українських меценатів ще на початку 2000-их і активно цікавилися нашим конкурсом. Це Василь Бабенко, нині голова Міжрегіональної громадської організації „Наукове товариство україністів ім. Т. Г. Шевченка“, і Володимир Дорошенко, голова Республіканського національно-культурного центру українців Башкортостану „Кобзар”. А на початку 2000-их вони були ще й членами Української всесвітньої координаційної ради. Михайло Слабошпицький, тодішній голова УВКР, розповів їм про конкурс ім. Петра Яцика і викликав велике зацікавлення цим проєктом. Відтоді українські діти Башкортостану щороку брали і беруть участь у конкурсі, мають своїх переможців, мають свята рідної мови, мають урочистості, на яких вшановують кожного переможця. І цього факту не можна недооцінювати, бо ж відомо, як нині в Росії ставляться до всього українського, а особливо ж – до української мови. Працівники Ліґи меценатів підготували і передали дипломи переможців для дітей Башкортостану. Якщо цікаво, ось назви лише кількох цих шкіл: муніципальний бюджетний освітній заклад додаткової освіти „Українська школа ім.Т.Г.Шевченка“, Українська недільна школа „Злагода“ міського округу міста Уфа, Центр мов і культур Республіки Башкортостан міського округу міста Салават… Не треба зайвий раз говорити, наскільки це важливо – отака українська солідарність.
Минулого року наш виконавчий директор Михайло Слабошпицький уклав угоду про проведення конкурсу ім. Петра Яцика в Італії з президентом Благодійної неприбуткової організації „SupportUAchildrenAPS“ Жанною Чернегою. А дізналася вона про конкурс, прочитавши книжку Михайла Федотовича „Українець, який відмовився бути бідним. Петро Яцик“. Згодом пані Чернега провела серйозну підготовчу роботу, поспілкувавшись з представниками всіх шкіл – церковних і недільних, де навчаються українці Італії. У такій справі мусять бути ініціятивні, енерґійні, патріотичні люди. А в нашому випадку ще й такі, які по справжньому шанують рідну мову і дбають про її престиж. На території Італії до карантину працювало 30 українських шкіл при асоціяціях, і ще близько 30 при церквах. Пані Чернега зверталася до кожного керівника і вчителя української школи в Італії так: „Мова живе, вона житиме, і як найдорожчий скарб буде передаватися з покоління в покоління, навіть далеко за межами України. SupportUAchildren (благодійна неприбуткова організація, засновник центру розвитку дитини та громади РоДоСи (Розумні/Добрі/Сильні) в Мілані) на правах співорганізатора на території Італії запрошує вашу школу долучитися до Міжнародного конкурсу імені Петра Яцика. „Мале зроблене – більше, ніж велике говорене“ (П. Яцик)“.
Зусилля пані Чернеги були не марними. Тож, цього року вже відбувся перший етап мовного маратону в Італії. Участь взяли українські діти з кількох недільних і церковних українських шкіл. Зараз і вчителі, й учні готуються до другого етапу в травні. Знайшлися і меценати в Італії, які вже зараз готують подарунки для дітей і вчителів.
Цього року таку ж угоду про проведення конкурсу ім. Петра Яцика Ліґа українських меценатів підписала з Товариством української культури міста Бендери „Світоч“ у Молдові. А днями до нас озвалися представники української громади Брюселю в Бельгії. В одній з брюсельських шкіл вже також провели конкурс, і ми чекаємо протоколів з іменами переможців.
– Нагородний фонд конкурсу складається з меценатських пожертв. Так задумувалося від самого початку. Знаю, що Ви багато розмірковуєте на теми філософії благодійництва як про явище, метою якого, мабуть, є переінакшити цей недосконалий світ у кращий бік. Знаю, що Ви багато говорили про благодійництво з Михайлом Слабошпицьким, який написав свого часу книжку „Українські меценати“. Є там, до речі, і розділ про мецената Володимира Загорія. Хто вони – сучасні меценати конкурсу імені Петра Яцика?
– На українських землях у всі віки існувало благодійництво. Перерва була хіба що тоді, коли прийшла радянська влада. Літописи донесли до нас інформацію про десятини від князів на церкви, шпиталі, школи при монастирях. А згодом меценатами були українські гетьмани. Згадаймо того ж Івана Мазепу! А чи постала б Києво-Могилянська академія, якби не було меценатів Гальшки Гулевичівни, Петра Сагайдачного і Петра Могили. І не тільки їх. Я тут можу називати ще десятки імен меценатів, які любили Україну не лише до глибини серця, а насамперед до глибини власної кишені.
Наш конкурс вже 22-ий рік діє на меценатські пожертви багатьох добродійників, починаючи від Петра Яцика і сотень благодійників з Канади, США, Австралії, інших країн світу, а також і з України. Звісно, всіх перерахувати неможливо. Прізвища всіх є на дипломах переможців. Вони традиційно звучать зі сцени, коли ми нагороджуємо дітей. Ми розповідаємо про них у засобах масової інформації. Громада має знати своїх добродійників, людей, які розуміють, що таке державна мова в Україні, розуміють, що нація і мова – поняття нероздільні, і щедро підтримують українську мову своїми коштами.
Для мене одним з яскравих прикладів колективного мецената є Союз українок Австралії. Ця громадська організація нараховує кілька відділень, десятки членкинь. Щороку практично від самого початку вони збирають кошти на наш конкурс. В кожній області України є школярі, студенти чи вчителі, відзначені грошовими нагородами австралійських українок. Цього року вони також надіслали кошти на премії 22-го конкурсу, і навесні ми вручимо їх найкращим знавцям рідної мови, нашим конкурсантам.
Нині дає гроші для нагород і Освітня фундація Петра Яцика (Канада).
І це знаково, що меценати змогли об’єднатися довкола проєкту на підтримку української мови, це і є колективним українським меценатством. Наголошу: колективним українським меценатством у всьому світі, де живуть українці. Й іншого такого прикладу я не знаю.
Але не забуваймо. Підтримка буває не лише фінансовою. Не можу не згадати зараз мовного омбудсмена Тараса Кременя, який в оргкомітеті нашого конкурсу і всіляко ним опікується. Павло Гриценко, директор Інституту української мови НАНУ, – незмінний голова журі конкурсу, також член оргкомітету. Можу тут ще називати і називати людей, які підтримують цей проект.
– Яким буде завершення 22-го конкурсу?
– Під час епідемії, під час карантину, коли ми періодично опиняємося в „червоній зоні“, складно говорити про те, де, в якій престижній залі столиці ми нагородимо наших переможців.
Знаємо, що і перший, і другий етапи конкурсу проходили в багатьох реґіонах онлайн. Як проходитиме 26 лютого третій, загальнонаціональний, етап нашого мовного маратону, покищо також ніхто не скаже. Але одне безсумнівно: 22-ий конкурс попри всі труднощі – успішний. А якими будуть урочистості і як ми нагородимо наших переможців – чи на сцені театру імені Івана Франка, чи в іншому приміщенні, чи онлайн – суттєвого значення не має. Головне, що наш конкурс живе, що молодь активно до нього долучається, що в ієрархії її цінностей рідна мова стоїть на чільному місці. Зрештою, наш конкурс – це не просто тестування на знання державної мови, це одна з форм патріотичного виховання і елемент національного будівництва, і він чудово працює на майбутнє.
Наша довідка:
Відомий науковець, підприємець, благодійник Володимир Загорій народився 1951 року на Полтавщині. Доктор фармацевтичних наук (2002), професор (2002), завідувач катедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології (з 1997) Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика. Голова Наглядової ради (з 2009) Акціонерного товариства „Фармацевтична фірма „Дарниця“.