В Україні державна мова – це насамперед категорія політична та ідеологічна. Про мовні реалії в Україні сьогодні можна судити з виступів на радіо і телебаченні, з газетних і журнальних публікацій, де питомі українські лексеми день за днем, місяць за місяцем, рік за роком опиняються поза мовним законом, а позанормативні русизми в суспільно-політичній лексиці, у побуті, на жаль, вже стали нормою: „у випадку“ (замість „у разі“), „доля відповідальності“ („частка“), „приймати участь“ („брати участь“), „заказний лист“ („рекомендований лист“), „підписка газет і журналів“ („передплата“), „складає“ („становить“), „у жодному випадку“ („у жодному разі“), „закалювання організму“ („загартовування організму“), „мізерна доля“ („мізерна частка“), „у п’яти хвилинах“ і „у п’яти метрах“ (має бути „за п’ять хвилин“ і „за п’ять метрів“), „палатка“ („намет“), „носовик“ („хусточка“).
Чудова і прекрасна погода (смак, аромат, здоров’я тощо) стала в Україні відмінною. Але відмінною від чого? Вперто пишуть та кажуть: відмінна дорога, відмінні парфуми, відмінне здоров’я, відмінний смак і відмінний аромат… Навіть за радянських часів погода в УРСР була чудовою (не відмінною!), парфуми мали чудовий, прекрасний запах (не відмінний!). Невже, наприклад, не можна оцінити знання як „дуже добрі“? Навіть у 1920-1930-ті роки в УРСР замість „відмінно“ вживали „дуже добре“. Кудись пощезали „Книгарні“. Натомість повигулькували „Книги“ і „Book“. Книжковий фестиваль у Львові „Форум видавців“ перетворився на „Book Forum“. Можливо, саме через це маленьким українцям замість дзиґи пропонують гратися з „юлою“.
Кількість кальок з російської мови за майже 30 років української незалежности стрімко зростає, породжуючи в національному інформаційному просторі хаос. Так, створюючи плутанину, широко використовується російське „доля“ в сенсі „пайки“ або „частки“. Але ж „доля“ українською – це „судьба“ російською. А ще є незрозуміла „точка зору“. Чому не „з погляду“? „Без свідомості“ замість „непритомний“. Замість „ковзанки“ вживають „каток“. Але ж „каток“ українською – це машина для ущільнення асфальту. Журналісти та політики повідомляють, що на фронті українське військо „несе втрати“ (правильно – „зазнає“), громадяни в Україні чомусь „несуть відповідальність“, замість того, щоб відповідати. В лексиці українців отаборилось й прижилося „круте місце“, „круті хлопці“ та „круті дівчата“, навіть „круті й мегакруті краєвиди“… Молодь вже не уявляє себе без імпортованого з-за „порєбріка“ маргінального вставного слова „тіпа“.
Інформаційний хаос породив і „віджим“ (вичавлювання), і „штатських“ (цивільних), і „перчатки“ (рукавички), і „співробітників“ (працівників). Українські композитори прагнуть створювати „крутіші й хітовіші“ пісні, а пекарі вигадали „нову лінійку крафтових хлібів”.
А ще в Україні питання чомусь „піднімають“, а не „порушують“. Депутати Верховної Ради вперто „приймають“ рішення/закони замість того, щоб ухвалювати. А ще „приймають участь“. Не беруть. Вважають, напевно, що брати можна лише хабарі?
У сучасній Україні щедро вродило й зарясніло усілякими топ-компаніями і топ-новинами, фейками (вигадки і брехні кудись заподілись), українці вже не можуть обійтись без мейнстрімів і мас-медій, без офісів, шопінґів, банерів і брендів, мультибрендових супермаркетів, локацій…
В УРСР на реклямних щитах реґулярно повідомляли про вихід на екрани нового кінофільму: „Незабаром виходить на екрани…“. Слово „незабаром“ в Українській державі замінили на „скоро“. Слава Богу, що не переінакшили на „бистро“.
Скарбниця в Українській державі відсутня. Замість неї – „казна“. А в результаті діється казна-що…
Наведені приклади – дещиця з мовного хаосу, який панує в інформаційному просторі України (за роки совєтської влади лише в український правопис було внесено понад 120 „поправок“, які мали максимально наблизити український правопис до російського), але й вони (приклади) потверджують невибагливість, неувагу і неповагу українців до рідної мови.
Через світову електронну павутину – інтернет – також здійснюється електронна русифікація. На уроках інформатики, в лабораторіях і в побуті школярі й студенти спілкуються дивовижним комп’ютерним суржиком (сленґом): „ти ввів парамєтри страніци?“, „файл сохранив?“, „натисни „атмєніть“, а потім натисни „создать“, „дивись на парамєтри страніци – видєліть всьо“, „канєц, завєршеніє сєанса“.
Одне слово, „динаміка розвитку“! Мовна. Знакова. Семіотична.
„Україна є суржикомовна, – констатує відома письменниця Оксана Забужко. – Суржикізація є руйнуванням мови. І руйнуванням мислення, бо чистота мови пов’язана з чистотою мислення. Ігор Померанцев говорив дуже точно, що мова є пам’яттю, при всій своїй нібито крихкости. Цитуючи Юрія Шевельова, „кожна мова є чортячо небезпечний свідок історії народу, котрий цю мову вживає“.
Державу як соціяльну систему творять різноманітні структурні складові, в яких мові відведена особлива роля. Йдеться, зокрема, про урбаністику, яcкраві елементи побуту тощо.
Колись серед галицької інтеліґенції був популярний вислів: „П’яне вухо не чує брязкоту кайданів“. Але це було колись. Нині український Львів заполонили іншомовні вивіски. Довкруж площі Ринок бовваніють англомовні назви закладів і крамниць. Поміж них боязко туляться „Продукти“ і „Канцелярські товари“… Де самоповага? Ми в такий спосіб долучаємось до загальнолюдських цінностей?
Сік в Україні перетворився на „джусік“, відтак бабуся просить у продавчині показати їй „джусік з помідорів“.
Англіцизми в українській мові вже перетворились на справжню лексичну пошесть: вейпи і скетчбуки, тренінґи і шопінґи, тендери і гендери, ґранди і кастинґи, стартапи і тачпанелі, френди і кіборґи, геловіни і онлайни, апґрейди і лайфхаки, гендмейди і буккросинґи.
Політики й журналісти теж не пасуть задніх. У висліді від постійно чуємо: „кейс у комунікаціях з США“, „успішним кейсом стане Україна“, „вирішення кейсу“, „моніторинґ“, „челендж для людей“, „локації“, „батли“, „тренди“…
Чи не забагато маємо лексичних запозичень?
Письменниця, громадська діячка Лариса Ніцой не приховує свого обурення: „Масове зґвалтування українців англійськими словами влаштували згори посадовці. Міністерство освіти запроваджує „булінґ“, міністерство культури шукає „стейкхолдерів“ і встановлює „дедлайни“, Київська міська держадміністрація пропонує в трамваях і тролейбусах дочекатися „валідатора“. Останнє – це якась еротична послуга?“.
Буяє незбагнена фантазія реклямодавців і приватна ініціятива власників автобусів-маршруток. Реклямна убогість вражає: „Дякую тобі, Боже, що я не москаль“, „Поцілуй мене, бо я українка“, „Краще мозоль від пива, ніж горб від роботи“. Хто змінить реклямні пріоритети, які ведуть до самознищення нації, культури?
Доки українці надаватимуть перевагу „м’якій горілці“, „пиву нашої Батьківщини“, чіпсам „Лейс“, водночас заздро позираючи на дивовижний слоган „туалетний папір Кохавинка прикрасить будь-яке місце“, доти Українська держава перебуватиме на задвірках світової культури.
Перед мовознавцями стоїть доволі складна проблема очищення української мови від засилля русизмів. Одначе критичні статті, дискусії, дебати, численні праці фахівців з питань культури і стилістики мови щодо загрозливого поширення в Україні „суржику“, так і залишаться добрим побажанням, якщо держава не застосує належним чином свої конституційні можливості для захисту державного статусу української мови, припинення брутального зросійщення своїх громадян, не вживе нагальних заходів для ефективного захисту національного інформаційного простору.
Львів