Кожному з нас‚ людей українського світу поза Україною‚ небайдуже‚ які особистості її репрезентують назовні‚ особливо ж нині‚ в часи війни з московитами – які вони‚ ці лідери громадської думки‚ за розумом‚ за шляхетністю‚ за вмінням вести дискусію і бути в ній водночас і ввічливими‚ і переконливими. І звісно‚ – за мовою‚ за висловом‚ в якому‚ річ абсолютно самозрозуміла‚ мала б відчуватися повага і любов до неї‚ глибока мовна культура.
Подібними‚ скажімо‚ до вчителя Василя Голобородька з телесеріялу „Слуга народу“.
На цю ролю вперто претендує Олексій Арес-тович‚ радник очільника президентського Офісу Андрія Єрмака‚ з’являючись буквально щодня або на своєму каналі в YouTube‚ або на каналі відомого російського‚ опозиційного до путінського режиму‚ громадського і політичного діяча та правозахисника Марка Фейґіна – „Фейгін Live“. Тут Арестович справді є неабиякою знахідкою: Фейґін – чи не єдиний на весь російськомовний медіяпростір коментатор‚ котрий сумлінно і професійно намагається інформувати свою авдиторію про всі найважливіші моменти на українсько-російському фронті. Авторитетність його програм спирається на участь у них досвідчених військових і політичних експертів з різних країн. Наприклад‚ завжди варто знайти час‚ щоб послухати сильну арґументацію американсько-російського історика з Ню-Йорку Юрія Фельштинського‚ політолога з Вашінґтону Андрія Піонтковського‚ військового теоретика з Праги Юрія Федорова‚ колишнього депутата Державної Думи і знавця каральної російської системи Генадія Гудкова з Болгарії‚ політичного аналітика Федора Крашенинникова з Литви та багатьох інших добре поінформованих проукраїнських авторів. Непроукраїнських Фейґін на свої програми не запрошує.
Це важлива і корисна для нас‚ українців‚ праця‚ якщо ще взяти до уваги‚ що число підписаних на „Фейгін Live“ сягає майже двох мільйонів осіб.
Й оці мільйони майже щовечора волею-неволею слухають Арестовича. Фейґін‚ схоже‚ має це за найбільшу перевагу свого каналу і‚ також схоже‚ хотів би‚ щоб і підписники так вважали. Для цього він їм не дає забути цінні позиції гостя: радник Єрмака і військовий експерт! Мовляв‚ є подвійна рація довіряти почутому про війну.
Арестович‚ зі свого боку‚ й веде себе відповідно до становища‚ охоче визначеного йому Фейґіном‚ – коментує зміни на фронтах з такою певністю‚ ніби Збройними силами України керує Єрмак‚ і він‚ його радник‚ довідується про все з перших уст.
В Україні багато хто дивується з цього‚ почалися глузи‚ саркастичні пародіювання на невидану інтелектуальну всеїдність Арестовича. Бо якщо зібрати докупи всі відеозаписи з ним‚ то може здатися‚ що в його особі Україна нарешті дістала універсального вчителя нації: окрім обізнаности у військовій проблематиці‚ він ще й історик‚ філософ‚ психолог‚ культуролог‚ співак‚ артист театру, кіна‚ режисер і навіть екзорцист. На повному серйозі розповідав з екрана‚ як його запросили в монастир вигнати злого духа з хлопчика‚ який несамовито кричав і рвав на собі одежу. Й от Арестович протягом чотирьох годин невідривно дивився хлопчикові в очі‚ аж поки той заснув і наступного ранку помер – уже спокійним‚ умиротвореним. А правда полягала в тому‚ що в хлопчика був рак‚ й то вже в останній стадії‚ його мучили страшні‚ невимовні болі‚ й перед відходом його душу‚ як це буває з усіма душами без винятку‚ заспокоїв ангел Господній‚ а не блазень Арестович‚ сповнений такою примітивною гординею.
Звичайно ж‚ Єрмак не міг не взяти Арестовича своїм радником – інакше йому тяжко було б належним чином контролювати невтомний Арестовичів язик і схильність дивитися на всіх зверху вниз‚ у тому числі й на нього‚ Єрмака.
10 лютого 2020 року на каналі „ISLND TV“ журналісти Володимир Петров і Сергій Іванов розмовляли з Арестовичем на тему: „Хто такий Єрмак і чому він у команді Зеленського…“
Арестович відповідає: “…Єрмак – продюсер‚ Зеленський – артист. Кожний продюсер знає‚ як поводитися з артистом…
…Єрмак має низку ознак‚ які властиві ролі російського аґента впливу…
…Вже точно можна сказати‚ що Єрмак виступає посередником між Зеленським і Кремлем…
…Єрмак забезпечує Зеленському міжнародне реноме. Береже Зеленського від критики‚ тримає в теплій ванні…
…Зеленського ретельно вимочують‚ висушують‚ щоб потім втопити… Оточення Зеленського працює на його підставу…“
Промовисті‚ далекосяжні відповіді‚ тож Єрмак був прямо зацікавлений стулити Арестовичеві писок й застосував для цього класичний метод – наблизив до себе на віддаль надійного контролю.
Відтоді‚ очевидно‚ їхні ідейні позиції стали збігатися.
Передусім‚ у програмі „Час Голованова“ на телеканалі „Україна 24“ Арестович‚ на догоду Єрмакові‚ взявся доводити‚ що операція українських розвідників проти російських бандитів-ваґнерівців – це вигадка‚ її не було. Завжди врівноваженого‚ спокійного журналіста Дмитра Гордона‚ котрий знає багато деталей про цю операцію‚ так обурило нахабство Арестовича‚ що не втримався: „Цього афериста треба мітлою гнати з українських телеетерів!“
10 травня цього року в програмі „Фейгін Live“ Арестович‚ на цей раз в ролі маститого культуролога‚ з неприхованою ароґантністю заперечує потребу у відродженні української національної культури. Пряма мова (в нашому перекладі з російської):
„…В Україні багато хто хоче збудувати велику країну з маленькою культурою. Така маленька уніфікована культура годиться для маленької моноетнічної держави. Але Україна – не така країна‚ вона полікультурна‚ тут багато різних культур. І якою б не була війна‚ які б патріотичні гасла не звучали‚ яким би не було бажання забути якнайбільше російських слів‚ поки я тут щось значу‚ я не дам збудувати з України велику країну з маленькою культурою…“
Як бачимо‚ ця його теза є вже політичною і повною мірою вписується в ідеологію „русского міра“‚ згідно з якою українська національна культура безперспективна.
І яке ж нахабство – „…поки я тут щось значу!“
20 червня Арестович дозволив собі покепкувати зі здатности українців до громадської діяльности: мовляв скрізь добре там‚ „де ще не встигли з’явитися наші активісти“. У цій його зневазі – пряме відображення позиції української влади‚ котра вже традиційно‚ замість спертися на громадських активних людей‚ боїться їх.
Серед сотень обурливих відгуків подамо один‚ блогерки Аліни Боднар: „ Хто вісім років вимагав відмовитися від російських товарів і від толерування росіян? Хто на Майдани виходив? Хто пішов на фронт? А тепер читаю‚ що активісти – зло. Нам далі плюють в душу з Офісу президента…“
Насправді діяльність Арестовича в Україні означає небезпеку‚ що її несе з собою для української державности російський культурний десант‚ котрий свою невситиму імперськість знову маскує в одежі інтернаціоналізму.
Дехто припускає‚ що Арестович – не ворог Україні‚ а звичайний дурень‚ парвеню. Скажімо‚ відомий російський антипутінський історик Марк Солонін закликає українців: „Вгамуйте цього ідіота‚ бо під час війни дурні при владі – це гірше‚ ніж зрадники“.
Тяжко збагнути‚ звідки взявся цей тип на поверхні суспільного життя в Україні. Втім‚ чи тяжко? Прочитаймо ще раз безсмертного гоголівського „Ревізора“. Хлєстаков! Арестович – це та сама „льогкость в мислях необикновєнная“‚ те саме бахвальство – „на дружній нозі“ з усіма знаменитими людьми‚ та сама насмішка над наївним оточенням.
Але ж водночас‚ як і Хлєстаков‚ Арестович не винен у такому ось своєму вивищенні. На обидвох‚ на превеликий жаль і ганьбу‚ був і залишається донині суспільний попит.