Михайло Осадца народився 3 листопада 1836 року в селі Волощина Бережанського району на Тернопільщині. У минулому з Волощини вийшло багато інтеліґенції, переважно це були священики й учителі. Чільне місце серед них займав о.-д-р Михайло Осадца. Він, за словами збірника „Die Osterreich Ungarische Monarchie in Wort und Bild“, виданого у Відні 1898 року, разом з Євгеном Желехівським спричинився до наукового розвитку руської мови в Галичині. Далі у збірнику сказано: „Доктор філософії о. Михайло Осадца, греко-католицький священик і професор академічної ґімназії у Львові розповсюдив і спопуляризував серед галицьких русинів наукові праці свого професора Мікльосіча, видаючи призначену для вжитку в ґімназії „Граматику руского языка“ (Львів, 1862 р.) за редакцією Г. Онишкевича й О. Лепкого (друге видання у 1864 році, третє – у 1876 році), сперту на нових мовно-наукових дослідах свого професора Мікльосіча“.
Дуже важким було становище з освiтою народу. Перед приєднанням до Австро-Угорщини у містах та селах Галичини майже не було правильних шкіл. Тільки у деяких місцевостях вчили читати зі старих пiдручникiв, псалтиря та інших церковних книг. Тому, коли у 1818 році вийшли в Австро-Угорщині так званi „шкільні закони“, якими було дозволено засновувати у громадах школи, а окремий цісарський лист від 12 травня 1818 року дозволяв заводити українську мову для навчання у школах, де переважали діти українців, у багатьох селах почали навiть своїм коштом будувати шкiльнi будинки. У цей період стараннями духовенства була створена значна кількість парафіяльних шкіл, заснований дяко-вчительський інститут, i таким чином налагоджена підготовка українських вчителів. У таких умовах одним з найголовніших завдань, яке постало перед галицькими священиками, було створення посібників для навчання рідною мовою. Авторами перших граматик української мови були священики Іван Могиль-ниць-кий, Йосип Лозинський, Михайло Осадца, Михайло Лучкай, Йосип Левицький, Пилип Дячан та iнші. Вони першими почали складати букварі, читанки, катехизми та іншу світську та релігійну літературу рідною мовою для потреб руських шкіл та парафіян. У 1838 році до використання в школі був відібраний буквар крилошанина Івана Лаврівського, укладений народною мовою. Він також написав граматику української мови та пiдручник методики.
„Граматика руского языка“ о. М. Осадци
У таборі народовців, які обстоювали народну мову, найбільш активними були син Маркіяна Шашкевича Володимир, Ксенофонт Климкович, Федір Заревич, Данило Танячкевич, Михайло Осадца, Юліан Лаврівський, Іван Жуківський, Степан Качала, Анатоль Вахнянин, Михайло Глин-ський та інші.
Визначною подією в культурному житті Галичини була поява на початку 1860-их років граматики української мови о. М. Осадци, котра була тоді, безперечно, проґресивним явищем. Хоч автор і дотримувався етимологічного принципу письма, хоч сама мова викладу матеріялу носить печать книжної мови і недалеко відійшла від москвофільського язичія, „Граматика руского языка“ о. М. Осадци була світлим променем у мовному мороці, який сіяли в цей час у Галичині москвофіли: автор продемонстрував у ній справжню українську мову, в основному правильно й об’єктивно описав її фонетичні та граматичні особливості. Граматика, без сумніву, внесла вагомий внесок у розвиток української літературної мови і граматичної думки в Галичині. „Граматика руского языка“ о. М. Осадци видавалася у 1862 і 1864 роках і вже після смерті автора – у 1876 році. У передмові до другого видання автор формулює своє провідне завдання таким чином: „Дякуючи всім тим, которі мені до сего изданя уваги свої уділити були ласкаві, препоручаю сей овоч труду мого чесним родимцям, і тішити мя буде, єслі він ко успіваю науки матернего язика дещо причинит ся“.
Схвально про правописні засади „Граматики руского языка“ відгукується Іван Франко в листі до М. Драгоманова, де йдеться про наміри видати твори Е. Золя українською: „Друге питання, котре для Вас буде видаватися, певно, ще смішніше та пустіше, а у нас може статися каменем преткновенія, се язик і правопись. Щодо язика, то, думаю, згодитесь і самі, що будем передовсім старатися переводити галицьким народним язиком, котрий, конечно, і в Україні нікому не зробить великих трудностей при читанні. Но головне діло – правопись! Писати какографією „Слова“ й самим не хочеться, а напиши фонетикою, ніхто не читатиме. Остається правопись Осадці і „Просвіти“.
Пізніше виходить ще цілий ряд подібних публікацій. Видав „Керів-ництво до вживання живої азбуки“ (1862 р.). Упорядкував видання „Читанка“, автор словника до праці Ісидора Шараневича „Історія Галицько-Волинської Руси-України“. Працював над створенням „Україн-сько-німецького словника“.
Отець-доктор М. Осадца помер на сухоти у Львові 10 квітня 1865 року.