Про Лесю Українку (1871-1913) в нас написано й говорено багато. До 150-річчя ще чимало до цього додасться. Геніяльну письменницю представляли й представляють у різних іпостасях – у радянські часи вона поставала соціялісткою, революціонером-демократом, зараз говорять про її модернізм, неоромантизм, фемінізм, навіть містицизм.
Щоправда, чомусь не дуже звертається увага на неймовірну ерудицію Лесі Українки, на її прекрасне знання европейської (власне, західноевропейської) культури, яка й мала вплив на письменницю. І це при тому, що народилася Леся на теренах Російської імперії, де переважно й жила. Однак до російської культури, загалом до російського життя ставилася вона, скажімо так, без ентузіязму. Зокрема, це бачимо в її драматичній поемі „Бояриня“.
Звісно, вона знала російську культуру. Знала твори російських письменників – Олександра Пушкіна, Івана Тургенєва, Федора Достоєвського, Миколи Чернишевського та інших. Проте говорити про серйозний вплив цієї літератури на Лесю Українку не доводиться. Деякі відомі твори російської літератури вона сприймала критично.
Проте можемо говорити про значний вплив на Лесю Українку західноевропейської літератури. Письменниця, окрім деяких слов’янських мов (української, російської, польської, болгарської), знала давньогрецьку й латинську мови, а також новочасні европейські мови – англійську, німецьку, французьку та італійську. Цими мовами вона могла читати твори в ориґіналі, навіть робила переклади.
У своїх літературознавчих роботах Леся Українка могла зі знанням справи говорити про античну літературу, давати кваліфіковану характеристику філософським поглядам Платона чи Августина Блаженного, вести мову про культуру Ренесансу, особливо італійського, розглядати твори сучасних їй европейських письменників та філософів.
Лесі Українці належить низка літературознавчих робіт, які б мали привернути серйозну увагу дослідників. У них письменниця демонструє не лише прекрасне знання европейських літератур. Фактично ці твори багато що можуть розповісти про літературні зацікавлення Лесі Українки і про впливи на неї европейських авторів. Зокрема, їй належить робота „Два напрямки в новітній італійській літературі“, де Леся Українка веде мову про творчість Ади Неґрі й Габрієле д’Анунціо, які були ровесниками письменниці й користувалися в Італії та за її межами чималою популярністю в кінці ХІХ-на початку ХХ ст.
Вона розглядає творчість цих непересічних авторів у контексті розвитку італійської літератури, а також близької їй літератури французької, починаючи з найдавніших часів і завершуючи ХІХ ст.
У роботі „Нові перспективи й старі тіні („Нова жінка“ в західноевропейській белетристиці“) письменниця представляє широку панораму художніх творів на жіночу тематику в европейській літературі ХІХ ст. Переважно увага зосереджена на літературі французькій, але також ведеться мова про літератури німецьку, скандинавських народів, англійську, італійську.
Є в Лесі Українки робота „Замітки про новітню польську літературу“, де дається огляд польської літератури кінця ХІХ ст. Там йдеться не лише про таких „літературних велетнів“, як Болеслав Прус, Еліза Ожешко, Генрік Сенкевич, Стефан Жеромський, а й про Марію Конопніцьку, Адама Асника, Станіслава Пшибишевського, Анджея Немоєвського, Вацлава Сєрошевського та інших. І робиться в широкому історичному й літературному контексті. Леся Українка говорить і про Адама Міцкевича, Юзефа-Ігнатія Крашевського, українську школу в польській літературі.
Чималий інтерес письменниця виявляла до німецької літератури. Особливо цікавила Лесю Українку творчість її сучасника Ґергарта Гауптмана, котрий передусім став відомий як драматург.
Добре відомо про дружні стосунки Лесі Українки й Ольги Кобилянської. Цих письменниць, зокрема, пов’язувало те, що вони перебували під впливом західноевропейських літератур. Леся Українка вважала, що німецька мова врятувала О. Кобилянську „від розумового застою й моральної сплячки в дрібнобуржуазному, чиновницькому середовищі маленького буковинського містечка“.
Звертаючись до художньо-літературної творчости Лесі Українки, бачимо, що вона переважно використовувала сюжети, почерпнуті із західноевропейських літератур. Її героями ставали стародавні греки й римляни, Трістан та Ізольда, Дон Жуан, король шотландський Роберт Брюс тощо.
Леся Українка фактично творила в західноевропейському літературному контексті, наближаючи українську культуру до культур европейських народів.
Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету „Острозька академія“, професор, заслужений діяч науки і техніки України.