Театрові Закарпаття нівроку пощастило, адже тут працювали великі майстри української сцени: Микола Садовський, Гнат Ігнатович, Ярослав Геляс…
З нагоди 100-літнього ювілею Я. Геляса в Ужгороді 23 листопада відкрили меморіяльну дошку на будівлі обласного театру ляльок, де колись розташовувався Закарпатський музично-драматичний театр, в якому ювіляр працював головним режисером.
Народився Ярослав Томович Геляс 21 листопада 1916 року в селі Терпилівка Підволочиського району на Тернопільщині. Селянська родина, в якій зростало семеро дітей, була напрочуд творчою: тут всі співали і малювали. У 1934 році до села завітав мандрівний театр. Побачене так захопило 18-річного Ярослава, що він попросився до трупи, якою керував режисер, актор і скрипаль Богдан Сармага. Юнакові довелося сповна відчути безрадісне животіння актора-початківця мандрівного театру. Був і хористом, і робітником сцени, і помічником режисера, і контролером. Грали навіть у стайнях, стодолах.
Наприкінці 1934 року Я. Геляс перейшов до мандрівної трупи ім. Івана Тобілевича. Це був один з найкращих театрів західньої України, хоча і тут здебільшого пересувалися пішки. Взимку грали у неопалюваних приміщеннях, де вода замерзала. Ярослав був зайнятий в епізодичних ролях, але тут уперше зазвучав його баритон, який з роками набирав сили, чистоти, тембральної глибини. Приспані творчі можливості актора Я. Геляса розбудив керівник театру Йосип Стадник. Це була визначна постать у театральному житті України. Глибоко освічений, володів п’ятьма мовами, переклав пів сотні п’єс українською мовою.
У 1935 році Й. Стадник очолив одну з мандрівних труп „Мистецьке турне“, яка ставила собі за мету показувати не тільки розважальні вистави, але й гостро соціяльні. Я. Геляс працював у „Мистецькому турне“ п’ять років. Пізніше в автобіографії він писав: „Йосип Стадник був моїм першим учителем, під його орудою я пройшов велику школу акторської майстерности“. Режисер закликав акторів до наполегливої праці. Любив примовляти: „Ніхто тобі так не послужить, як ти сам собі“. Серед найпомітніших роль цього періоду – Іван Карась у „Запорожці за Дунаєм“, де Я. Геляс вповні зміг показати своє співацьке обдарування.
7 жовтня 1939 року газета „Вільна Україна“ повідомила про утворення у Львові першого стаціонарного українського театру ім. Тараса Шевченка, який згодом було реорганізовано у Львівський державний український драматичний театрі ім. Лесі Українки. Про його маштаб говорить той факт, що на 1940 рік театрові виділили мільйон карбованців. У складі трупи працювало 105 осіб. Головним режисером було призначено Йосипа Стадника, який згодом став художнім керівником театру. Тут згуртувалися найкращі актори західньої України, серед них був і Я. Геляс. Найзначніша його робота цього періоду – образ Михайла Гурана у виставі „Украдене щастя“.
У перші повоєнні роки Я. Геляс працював у Львівському театрі юного глядача, який переїхав з Харкова до Львова у 1945 році і став одним з провідних театрів України.
Великий успіх здобув Я. Геляс за ролю Артура у виставі „Овід“. У цьому ж театрі Я. Гелясові довелося стати і першим Чацьким на українській сцені – у виставі „Лихо з розуму“ за п’єсою Олександра Грибоєдова, що мала великий успіх.
Під час гастролей львівських „тюгівців“ у Харкові виставу подивився Мар’ян Крушельницький. По закінченні він запросив актора до себе і після довгої розмови-іспиту запропонував творчу працю у Харківському театрі ім. Тараса Шевченка. Учень Леся Курбаса став для Я. Геляса вчителем, вихователем, однодумцем у творенні інтелектуального, маштабного театру, театру високих пристрастей, художніх узагальнень. Одна з творчих заповідей М. Крушельницького – „повсякчасно оновлюватись, боятися повторювати будь-кого, а зокрема себе“.
У 1956 році Я. Геляс грав переломну ролю у своєму житті – Гамлета. Ось як він про це згадував: „Роль Гамлета врізалась в мою творчість, перевернула в ній усе… Я багато працював, перечитав безліч літератури, досліджень, заглиблювався в кожне слово тексту, намагався збагнути підтекст кожної фрази. Розумів: шекспірівський образ безконечний, і його треба освоїти, осмислити“.
Над виставою „Гамлет“ режисер Борис Норд працював понад рік. Уявити першого Гамлета на українській сцені допомагає картина художника Василя Сахненка „Ярослав Геляс у ролі Гамлета“. Робота актора над образом Гамлета була високо оцінена у пресі. Було визнано одностайно, що на сцені українського театру з’явився актор, якому під силу виконання найскладніших роль світової драматургії.
Період творчости Я. Геляса на сцені Харківського театру ім. Тараса Шевченка – це період розквіту його акторської індивідуальности. Підсумком роботи у Харкові стало нагородження званням Заслуженого артиста УРСР (1953). До речі, у спілкуванні з М. Крушельницьким народжувався і Геляс-режисер, хоча наразі він ще себе не проявляв у постановках.
Далі в творчій кар’єрі актора був Київський драматичний театр ім. Івана Франка (1957-1958), Львівський драматичний театр ім. Марії Заньковецької (1958-1961), Одеський театр драми (1961-1963).
Зростала його впевненість у власних силах, мистецький хист, склалася світоглядна зрілість. І тому закономірним виявилося призначення головним режисером Тернопільського театру ім. Шевченка у 1963 році. Дебютував як режисер Я. Геляс виставою „Ой піду я в Бориславку“ за І. Франком, хоча й сам далі грав на сцені. Головному театру Тернопільщини Я. Геляс віддав 11 років.
А з 1974 року очолив Закарпатський український музично-драматичний театр. Якщо в Тернополі Я. Геляс виступав здебільшого як актор, то в Ужгороді він переважно режисер, хоча й не полишав сцени. Тут він поставив низку знакових вистав: „97“ Миколи Куліша, „Жменяки“ Михайла Томчанія й Олеся Гриба, „Дай серцю волю, заведе в неволю“ Марка Кропивницького і насамперед – „Украдене щастя“ І. Франка. У парі з молодими акторами – Маєю Мерновою (Анна), Я. Мелецем (Михайло Гурман) – Ярослав Геляс зіграв Миколу Задорожного, створивши маштабний, монолітний, монументальний образ, образ-відкриття.
До речі, Я. Геляс весь час активно знімався в кіно. У кінострічках він зіграв Івана Франка, Олександра Керенського, Михайла Павлика.
„Терпіти не можу невігластва, верхоглядства, визнаю лише правду. Життя і сцена завжди вимагають щирих і правдивих почуттів“‚ – казав Народний артист України, удостоєний високих державних нагород.
Помер Я. Геляс у 1992 році. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові, де колись мав перше побачення зі своєю дружиною-акторкою М. Мерновою-Геляс.
У 1986 році у київському видавництві „Мистецтво“, у серії „Майстри сцени та екрана“, вийшла книжка Ірини Давидової „Ярослав Геляс“, де підсумовано його життєвий і творчий шлях.
Ужгород