Коли 23 вересня я прийшов у Львові до Українського католицького храму св. Андрія, в неділю вранці люди чекали – багато на колінах – на початок відправи. Церква майже виповнена – молодими і старими. Питаю молоду особу: „Чому так багато людей?“. А вона відповідає. „Це – нормально“.
Тижнем раніше був у соборі св. Володимира у Києві. Церква – виповнена. Відправляє Владика Філарет. Хор співає немов концерт. Прислу-ховуюся, чи згадують Митрополита Епіфанія. Але ні, немає згадки про Епіфанія.
З церкви йду на закупілі, бо людина мусить їсти. Брак продуктів якщо є, то не явний. Готування страв – просто надзвичайне. „Пузата хата” у Києві залишається дуже смачною і поміркованою у ціні. Борщ і пампушки з часником – неперевершені. Трішки дорожчий, але з пишними сніданками, „Хлібний”. У Львові майже усе навколо Ринку – смачне і з поміркованою ціною. На особливу увагу заслуговують „Справжні паляниці”, недалеко від площі Ринок. Коли я сідав на потяг з Києва до Львова, службова львів’янка сказала мені, що я розмовляю з акцентом. Я з обуренням відповів, що розмовляю краще, ніж вона. Жінка задала мені іспит – вимовити „паляниця”. Я склав. Вона пустила на потяг.
У Львові також на Соборній площі є “Ваш лаваш” – надзвичайна пекарня, маленька, але прекрасна. Її печива з вишнями, а також українська піца – надзвичайні.
Я приїхав на осінь, але зустріла мене зима. Треба було купувати шапку, плащ. Ціни – помірковані, а для деяких – навіть дуже дешеві, коли людина з Ню-Йорку. Все ж таки я заплатив майже чотири доляри за шапку, бо було холодно.
На завершення, не обійдеться без мови про туалети в Україні. З одної сторони, вони не такі як в Америці, бо чисті, а з другої – погані, бо платні. Сидить бідна жіночка у смороді чоловічих туалетів і збирає нещасних 8 грн, це – 20 центів. Коли мова про москалів і Москву, то якось на столику у Києві я знайшов монету – одного рубля. Думав хіба викинути, бо це московське, але тоді прийшла думка і надійна пропозиція – ця монета колись буде вартісною, коли вона стане раритетом. Не буде Москви, не буде рубля. Це мене втішило!
Духовність і культура
Українці – прекрасні люди. Я кидаю у кошик в церкві св. Андрія у Львові 200 гривень, а збірник питає, скільки мені дати здачі. Це ознака чемности і культури. А церква виповнена. Церква і її служителі відграють особливу ролю в час війни. Саме приміщення церкви діє психологічно. Посидіти трохи навіть без служби чи співу дає заспокійливий ефект. Подібно велику ролю відіграють ті, які займаються військовою духовною опікою. У мене зв’язок з багатьма священиками з двох наших традиційних християнських церков, які виконують функції капелянів. Вони не тільки доносять гуманітарну допомогу, але і оборонну. Священики не можуть брати зброю до рук, але вони роблять майже все інше.
Оповідала моя мати, що в українському селі, де був отець патріотом, ціле село було патріотичне. Фактич-но протягом віків наше духовенство було душею патріотичного суспільства.
У церкві св. Андрія дізнався, що того вечора у Львівській філармонії відбувається відзначення 38-ої річниці відходу у вічність Патріярха Йосифа. Початок програми був у виконані Академічнї камерної оркестри “Віртуози слова” з озвученням голосу Патріярха, тобто, його Заповіту. Було дуже змістовне слово про Патріярха о. Ореста Фредини. Одначе, після цього, свято забуло про Патріярха.
Половина програми складалася з італійської кантати про переживання Матері Божої під хрестом у виконані оркестри і двох солісток. Здається, гарна релігійна програма, але я прийшов слухати про Патріяр-ха. Насамкінець молодь оркестри Львівської духовної семінарії заграла “Ой, у лузі”, хоч у програмі була не пісня Січових стрільців, а гимн українських націоналістів “Зродились ми великої години”.
Керівниця подякували всім, тільки забула отцеві подякувати який, як для мене, виконав найважливішу частину, бо говорив про Патріарха. І так зробили з великого свята ще одну академію.
У театрі Заньковецької була вистава „Циліндр” неукраїнського (італійського) автора постановкою відомого режисера Федора Стригуна. Це була комедія. Всі сміялись, розважались. Фактично, Ф. Стригун зробив чудо, бо сама п’єса, на мою думку, слабенька.
Ось так виглядає прекрасна Украї-на. Але треба сильно допомагати і сюди частіше приїжджати. Я виїхав, сповнений не тільки надією на перемогу, але з новою енерґією і духовністю. Хіба цього вистачить до наступного приїзду. У міжчасі обіцяю допомагати та переконувати інших, щоб допомагали.
Ню-Йорк