Міжнародна астрономічна спілка (IAU) назвала ім’ям Івана Пулюя‚ визначного українського фізика, винахідника Х-променів‚ малу плянету (226858Ivanpuluj=2004 TY 13). Ця мала планета діяметром 4.8 км була відкрита 8 жовтня 2004 року на приватній Андрушівській астрономічній обсерваторії (код IAU A50) в передмісті міста Андрушівка Житомирської области.
Цього давно назрілого повідомлення чекала вся наукова громадськість України. На прохання “Свободи”‚ значення події коментує відомий вчений, провідний науковий співробітник Інституту фізики НАН України, доктор фізико-математичних наук Василь Шендеровський.
Тяжкий і навіть трагічний шлях судилося пройти Іванові Пулюєві, одному з найвидатніших фізиків та інженерів-винахідників Европи і світу. Відомо, що І. Пулюєві для світової слави було б досить того, що він збудував першу в Австро-Угорській імперії електростанцію, керував запровадженням трамваю у Празі, вдосконалив телефон, підійшов близько до пояснення природи електрона, спричинився до епохального відкриття й пояснення природи Х-проміння (на жаль, в Україні це проміння більш відоме як рентгенівське – ред.) і вперше довів важливість застосування його в медицині, а також провадив роботи з ураном, написав понад 50 наукових праць, був технічним радником цісаря Франца-Йосифа.
Сконструйовані ним апарати відзначено найвищими нагородами на всесвітніх і міжнародних виставках, а теоретичні праці з електродинаміки змінних струмів лягли у фундамент окремих розділів теоретичних основ електротехніки.
Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлів Скалатського повіту, на Тернопільщині, у багатодітній греко-католицькій родині. Хлопця виховували у глибоко релігійному дусі, навчався він спочатку в місцевій школі, а з 1856 року – у класичній гімназії в Тернополі. Навчальний заклад був німецькомовний, а українській мові, як і іншим мовам відведено лише дві години на тиждень. Закінчив гімназію 1864 року з відзнакою і за рекомендацією місцевого пароха (та бажанням батьків бачити сина священником) вступив на теологічний факультет Віденського університету. З відзнакою закінчивши навчання, він вступає на фізико-математичне відділення філософського факультету, який закінчив у 1872 році, стає асистентом катедри експериментальної фізики Віденського університету, а в 1874-75 роках – асистентом-викладачем катедри фізики, механіки і математики Військово-морської академії м. Фіюме (нині Рієка в Хорватії).
Восени 1875 року Іван Пулюй виїздить до Страсбурґа, де як стипендіят австрійського міністерства освіти поглиблює свої знання під керівництвом професора Августа Кундта. 1877 року з відзнакою захищає дисертацію „Залежність внутрішнього тертя газів від температури“ і здобуває ступінь доктора натурфілософії Страсбурзького університету в галузі фізики.
Титульна сторінка Біблії в перекладі Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя та Івана Нечуй-Левицького, 1903.
Повернувшись до Відня, він стає приват-доцентом Віденського університету, де читає курс молекулярно-кінетичної теорії газів та механічної теорії теплоти і водночас працює асистентом фізичної лабораторії професора Лянґа. 1881 року відбулася Міжнародна електротехнічна виставка в Парижі, яка мала на меті демонстрацію властивостей і переваг електричного світла. Після неї директор Штаєрової фабрики Верндель доручив Пулюю керівництво виробничим сектором дугових ламп. У цей час вчений працює технічним консультантом промислової електротехнічної фірми „Ґанц“.
1884 року ректорат Німецької політехніки у Празі запросив Івана Пулюя очолити катедру фізики Німецької вищої технічної школи (нині – Чеський технічний університет). Тут він запровадив курс електротехніки, а кафедру 1903 року перетворив на першу в Европі катедру фізики і електротехніки. У 1889-1890 рр. вчений був ректором цього навчального закладу, а 1902 року став першим деканом першого в Европі електротехнічного факультету. Керував катедрою впродовж 32 років (до виходу на пенсію у 1916 році).
Працюючи на ниві науки, Іван Пулюй не забував про освітні потреби рідного народу.
Разом з Пантелеймоном Кулішем й Іваном Нечуєм-Левицьким Іван Пулюй уперше переклав українською мовою Біблію.
Учений публікував свої наукові й науково-популярні статті в „Записках НТШ“ (Львів), у „Збірнику математично-природописної секції НТШ“, розвивав і збагачував українську науково-технічну термінологію.
Космічний об’єкт Іван Пулюй у списку малих планет Вікіпедії.
І. Пулюй вважав надважливою справою свого життя боротьбу за відродження і утвердження рідної мови, яку він розпочав ще юним гімназистом‚ і не припиняв‚ вже будучи поважним професором. З часом ця його діяльність набула яскраво вираженого політичного забарвлення. Питання й арґументи щодо захисту української мови Іван Пулюй виклав у серії гострих публіцистичних праць, опублікованих у 1904-1906 роках. Вчений вже тоді зформулював завдання української інтеліґенції, пов’язані з проблемами освіти, культури, а рівно ж і з аналізом ситуації, що склалася після перебігу тогочасних подій у Російській імперії. У цих публікаціях він обстоював національні інтереси українського народу в межах обох імперій, домагався утвердження повноправного культурного, соціяльного й політичного статусу.
І. Пулюй закликав українську інтеліґенцію до культурної праці: „Організуйте народні кадри, щоб в тих кадрах високо стояв стяг непорочної національної чести, й щоб під тим стягом була між людьми єдність і вірність для свого народу, пам’ятаючи, що згода будує, а незгода руйнує. Оружє наше нехай буде просвіта і наука“.
Коли вибухнула Перша світова війна, Іван Пулюй ще виразніше себе виявив як визначний політик і політолог. Він пише дві праці німецькою мовою, щоб пояснити німецькій публіці ролю Української держави у світовому співтоваристві: „Україна і її міжнародне політичне значення“ і „Польські русофіли і масові арешти вірних державі українців у Галичині“ (1915). Обидві статті, з огляду на події, пов’язані зі становленням Української держави, залишаються цінними і для сучасного розуміння перспектив творення держави.
У брошурі „Україна і її міжнародне політичне значення“ І.. Пулюй зосереджує увагу на аналізі українсько-російських взаємин‚ акцентуючи увагу на тому аспекті, що після „збирання земель“ та їхнього нещадного грабунку Московія стала могутньою державою і навіть присвоїла собі назву Русь, а тепер простягає свої руки московит і до українських земель Галичини, Буковини і Північної Угорщини, щоб і тут „визволити руський народ“. Подиву гідна відданість Івана Пулюя українській національній ідеї. Його переконання про неможливість побудови незалежної Української держави без духовного й інтелектуального злету нації підтверджене вже сьогодні, останнім ходом подій, а фахова громадсько-політична діяльність вченого є взірцем для сучасної української національної еліти.