Чимало уродженців Поділля прославили свої імена в інших країнах. Серед них і білоруська письменниця, громадська діячка, видавець і публіцист, член Спілки письменників Білорусі Людвіка Сівіцька, більш відома під псевдонімами Зоська Верас, А. Войцікава, Шара Пташка, Мiрко. В своїй автобіографії вона пише, що народилася 30 вересня 1892 року в містечку Меджибіж, Хмельницька область, у сім’ї військового. Її батько, офіцер царської армії Антон Сівіцький, уродженець Гродна, служив в цьому містечку, а мама Міля з Садовських, родом з Білорусі, де її батьки мали невеликий маєток. Сівіцькі вдома говорили польською мовою, проте з місцевими жителями розмовляли українською або ж білоруською мовами.
Дитячі роки Л. Сівіцької пройшли в Меджибожі. Великий вплив на формування її світогляду мав батько. Він часто ходив із своєю дочкою на прогулянки по Меджибожу, а потім просив дівчинку описати свої враження. У 9-10 років вона вже писала оповідання i вірші. Початкову освіту отримала від батьків. В 1904 році вступила в приватне комерційне училище Людмили Володкевич (Київ). У школі обов’язково вивчали німецьку, французьку, російську мови, а факультативно єврейську i польську мови. Під час навчання в школі вона вперше надрукувала свої твори в 1907 році.
Л. Сівіцька разом із матір’ю переїхала в Гродно, де вступила в приватну жіночу гімназію, яку закінчила в 1912 році. В цей час виник гурток білоруської молоді, її обрали секретарем і бібліотекарем гуртка. Її твори друкували часописи під псевдом Мiрко. Вона також записувала народні пісні, загадки, приспівки. Війна перекреслила всі її пляни. Впродовж 1916-1917 років працювала секретарем у Товаристві допомоги ветеранам війни, Білоруському національному комітеті, Центральній раді білоруських організацій, Великій білоруській раді. У 1917 році головувала на Всебілоруському конґресі.
Наприкінці 1918 року повернулася в Гродно, де п’ять років мешкала в родинному фільварку Ольховнiках, народила сина Антона, батько якого Фабіян Шантир був розстріляний в 1920 році. У маєтку свого дідуся вона продовжила опрацьовувати ботанічний словник, виданий в 1924 році. Це був перший білоруський словник такого типу, до якого увійшли 302 рослини, які мали 424 білоруські назви. Вона також, разом із українським аґрономом – фахівцем у галузі бджільництва й садівництва Михайлом Боровським (1891, Зубрівка, Кам’янець-Подільський район –1989, Вінніпеґ), працювала над книжкою „Медоносні рослини“. М. Боровський видав у Львові (1931) свою багатоілюстровану частину книжки українською мовою, а Л. Сівіцька видрукувала лише частково свою частину білоруською мовою в Білорусі.
В 1922 році її дідусь помер, маєток довелося продати. Л. Сівіцька переїхала у Вільно (нині – Вільнюс), одружилася з Антоном Войціком, народила доньку Галину. В цей період вона опікувалася білоруськими політичними в’язнями у в’язниці „Лукішкі“, була дуже активною на громадському культурному полі. Проте недовго тривали її щасливі роки. У Вільно прийшли більшовики, заарештували й засудили її сина А. Шантира на 10 років без права листування. В 1948 році раптово помер її чоловік – А. Войцік.
У житті письменниці, ім’я якої більшовики намагалися викреслити з історії літератури, настали важкі часи, про які вона пізніше писала в автобіографії: „Наступили декілька років духовного летаргічного сну“. В 1956 році неочікувано повернувся зі сталінських таборів важко хворий її син Антон.
Лише в 1961 році Зоська Верас повернулася в літературу. Її „відкрив“ відомий білоруський фолкльорист, літературознавець Арсен Ліс, після цього її почали провідувати та визнавати письменники, науковці, журналісти, студенти. Наприкінці 1980-их років навколо неї гуртувалася проґресивна білоруська інтеліґенція Вільнюса. У 1988 році вона заснувала спочатку клюб „Сябрина“, а 4 лютого 1989 року – Товариство білоруської культури в Литві, написала свої спогади.
Померла Л. Сівіцька 8 жовтня 1991 року у Вільнюсі, про що литовська й білоруська преса писала: „Вільно зблідло для білорусів. Не стало Зоськи Верас“. Похована вона поруч із могилами матері, чоловіка й сина на Панарському цвинтарі у Вільнюсі.
Почесний краєзнавець України,
Хмельницький