Здавалося‚ на тлі нелюдськи жорстокої війни Московії проти українців як нації ніяка інша подія неспроможна сколихнути суспільну думку в Україні і набути‚ поряд з боями на фронтах‚ особливого‚ можна сміло сказати – історичного значення для завтрашнього дня країни. Але це сталося. Маємо на увазі обшуки в понад 300 храмах Української Православної Церкви Московського патріярхату‚ здійснені наприкінці листопада Службою безпеки України. В поле її зору нарешті потрапили і Києво-Печерська Лавра та Свято-Троїцький монастир на Рівненщині‚ який досі – чи це не глум над Україною? – підпорядковується безпосередньо московському Патріярхові Кирилові.
Мабуть‚ нікого не здивувало‚ що під час обшуків у батюшок було виявлено мільйони гривень‚ сотні тисяч долярів і міхи з російськими рублями. Та головна знахідка – „духовна їжа“‚ гори антиукраїнської‚ промосковської літератури‚ призначеної для семінарій і приходських шкіл як програмний матеріял у пропаґуванні „руского міра“.
Звісно‚ знайшлося чимало слідів постійних контактів з Москвою. Наприклад‚ з Кирилом активно листувалися митрополит Кіровоградський і Новомиргородський Іосаф‚ митрополит Олександрійський та Світловодський Боголєп.
Голова СБУ Василь Малюк називає речі своїми іменами: „Українська Православна Церква Московського патріярхату – ідеальне поле використання ворожою резидентурою“. Абсолютна правда. А раніше ви цього не знали?
Знали б‚ якби належним чином придивилися бодай до промовистих кроків очільника УПЦ митрополита Онуфрія. Від часу загарбання Криму і з початком війни на Донбасі у 2014 році він відверто хилився до Москви – можливо‚ з доброї душі‚ не вірив у людоїдські наміри Кремля. Але тепер‚ після 24 лютого‚ почув себе незатишно в чорній Кириловій тіні. Наприкінці травня Онуфрій скликав свій клір на нараду‚ яку‚ з огляду на важливість рішення‚ назвав навіть „собором“: УПЦ розриває усі зв’язки з Російською Православною Церквою. Можливо‚ в Онуфрієві таки заворушилося християнське сумління. Припустімо‚ вжахнувся з такої „православности“: через пару днів після нападу Росії на Україну патріярх Кирило під час Літургії в московському храмі Христа Спасителя похвалив Путіна за „спеціяльну операцію“ – хоч добре знав цей слуга зла‚ що йдеться про фізичне винищення українського народу. Той самий Кирило подарував командувачеві Російської ґвардії Вікторові Золотову ікону‚ котра має „надихати молодих воїнів“ у безбожній війні проти України.
Певна річ‚ не всі підтримали Онуфрія на тому „соборі“. Митрополити Роменський Іосиф та Ізюмський Єлисей виказали себе „кирилівцями“ і втекли до Москви. Очевидно‚ прості священники також поділилися на два несумісні табори.
Поведінка самого Онуфрія – досить двозначна: він був і залишається членом Синоду Російської Православної Церкви.
Знов і знов те саме запитання: чому аж тепер? Якщо вже не у 1991-му‚ світлому році відновлення державної незалежности‚ то принаймні після 2014-го можна було сказати „Досить!“ московським аґентам в рясах?
Ба – це нам хочеться так думати. Насправді все йшло до ще глибшого закорінення смертельного ворога в національний організм України. Економіка‚ а отже й політика перебували в руках олігархів‚ а всі вони‚ майже всі‚ належали до Церкви Московського патріярхату‚ були його меценатами і спонсорами‚ успішно поєднували‚ як от Вадим Новинський‚ працю народного депутата з дияконським чином і цій Церкві. Вся велика парляментська фракція – Опозиційна плятформа „За життя“ – це олігархи і водночас парафіяни храмів Московського патріярхату.
Війна їх не змінила‚ про „рускій мір“ тепер воліють‚ самозрозуміло‚ мовчати‚ але прокремлівської ідеології не зреклися‚ аґітують за примирення з Росією‚ за російську мову як другу державну.
Після 24 лютого багато з них повтікали‚ живуть в розкошах поза Україною і війною‚ належать‚ як дотепно висловився один блоґер‚ ‚до „добровольчих батальйонів „Монако“ „Відень“‚ „Дубаї“‚ моляться там за перемогу Путіна.
Іншими словами‚ якщо трохи змінимо дошкульний афоризм Симона Петлюри про „московські воші і українські гниди“‚ то зрозуміємо цю подвійну небезпеку для життя і свободи України.