21 липня, 2022

Забутий поет і герой

Цьогорічна коротка візита у моє рідне місто Новомиргород подарувала відкриття призабутого поета і одного з тих, хто закладав підвалини незалежности України ще у роки комуністичного тоталітаризму.

Ми йшли через центральну площу Новомиргорода, я розповідала своїм дорослим дітям про Миколаївський собор, який височів колись на місці районного будинку культури, про тричі репресованого дисидента Степана Кожум’яку, хатина якого була колись поруч, коли до нашої розмови приєднався літній чоловік, інженер з Харкова, переселенець, родом із села Андріївки, найближчого до містечка, буквально через поле від центральної площі. Олександр Ковтун виявився одним з тих, хто шанує історію рідного краю, хоче знати про нього якомога більше. Він розповів про свого земляка поета Олексія Тамка, репресованого на початку 1950-их років. 

Народився О. Тамко 25 березня 1925 року в селі Андріївці, в селянській родині Олександра та Євдокії Тамків. У сім’ї було шестеро дітей – п’ять синів і донька. Олексій був найстаршим. У березні 1944 року мобілізований у Червону армію. Пройшов Европу. У грудні 1945 року – у зв’язку з двома тяжкими пораненнями – демобілізований. Мав інвалідність. За активну участь у війні нагороджений медалями, в тому числі медалею „За відвагу“. Працював вагарем колгоспу в рідному селі. Заочно отримав незакінчену вищу освіту (фінансово-економічний інститут). Велику увагу приділяв самоосвіті. 

 Перший раз був заарештований на початку листопада 1951 року. Звинувачувався у аґітації за створення Української самостійної держави, у тому, що „висловлював терористичні наміри стосовно керівників радянського уряду“.

Третій том видання „Реабілітовані історією. Кіровоградська область“ дещо деталізує ці звинувачення: „Під час німецької окупації разом із ровесником-односельцем Федором Тамком читав і обговорював листівки від чле-нів Української повстанської армії, які закликали вести боротьбу на два фронти – з німецькою і більшовицькою владами, за створення Укра-їнської самостійної держави, висловлював терористичні наміри стосовно керівників радянського уряду“. У довідці про репресованого Федора Тамка теж знаходимо кілька цікавих моментів: „У вересні 1943-го мав стосунки з односельцями Олек-сандром Терещенком та його товаришем Щербиною, які кликали його в Україн-ську повстанську армію, залишили йому дві націоналістичні листівки, які Федір читав і обговорював із односельцями Олексою Тамком та Мико-лою Пецуном, всі троє готові були податись в УПА, але зв’язок загубився“. Федора арештували відразу по війні, він помер у таборах у 1948 році. 

  О. Тамко, як визначали каральні органи, писав художні твори антирадянського змісту – при обшуку вилучено 51 рукопис обсягом 779 сторінок віршів, байок, оповідань, публіцистики з „наклепами на умови життя в СРСР та на колгоспний лад“. У 1948 році під час відвідин Златополя угорською делеґацією мав намір передати рукописи за кордон, але не вдалося; написав також трактати „Рішення енерґетичної проблеми“, „Один із способів боротьби за щорічне плодоношення саду“, „Будова Всесвіту“, „Походження людини“, „Місяць – наш супутник“, всього вісім рукописів. Уся та інтелектуальна праця була визнана шкідливою, і навесні 1952 року репресивні органи спалили рукописи. На той час О. Тамко вже перебував у Дніпропетровській психіятричній лікарні, де пробув до березня 1952 року. 

Ясна річ, він був психічно здоровим і, очевидно, боровся, аби довести це. І йому вдалося, бо тоді ж Кірово-градський обласний суд засудив О. Тамка до 25 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах із позбавленням громадянських прав на п’ять років та конфіскацією майна. Бойові нагороди теж відібрали. Вже після смерти Сталіна, у 1955-му, Верховний суд УРСР зменшив міру покарання до десяти, а через рік – до восьми років позбавлення волі у виправних таборах. Покарання відбував у Сибіру, в Омську. 

 Відбувши покарання, переїхав жити до родичів у Донбас, у Ровеньки Луганської области. Деякий час працював вантажником на складі, але на волі пробув недовго. За п’ять віршів, що були розповсюджені самвидавом, О. Тамко вдруге заарештований 29 жовтня 1959 року. Засуджений 28 грудня 1959 року до п’яти років позбавлення волі. Звинувачення практично ті ж самі – заклики до зміни радянського ладу, порушення єдности території СРСР. Перебував у мордовських таборах суворого режиму. Звільнений у жовтні 1964 року. В подальшому працював чорноробом, каменярем. Був двічі одружений. Дітей не мав. 

У незалежній Україні, рівно через 41 рік після арешту, в листопаді 1992-го, О. Тамко отримав реабілітацію. Був членом партії українських націоналістів.  Попри досить великий творчий доробок, за життя майже нічого не видавалось. За часів незалежности дещо друкувалось в періодичних виданнях патріотичного спрямування. Вже після смерти вийшла невелика збірка віршів „Зустріч“. Руко-писи творів зберігають родичі. Серед них є автобіографічний роман з описами життя українського села 1930-их років. 

„Від першої до останньої сторінки у його творах – образ страдниці-України, що всупереч усім незгодам долає межу до волі. Поет інтуїтивно відчуває народження затаєної з дитячих і юнацьких років правди, яка з часом вилилася в енерґію прориву. І вона дала перші сходи – поезії, позначені болем і гнівом, які були опалені полум’ям його синівського серця та чітким виокремленням громадянської позиції“, – написав про твори поет Микола Суржо. 

Помер забутий поет і герой О. Там-ко 31 січня 2009 в місті Ровеньки.

Коментарі закриті.