Доктор мистецтвознавства Валерій Гайдабура продовжує дослідження історії закордонного українського театру. Його нова книжка присвячена театральній долі Народної артистки Української РСР Ганни Борисоглібської та її родини – дочки Олени Голіцинської та онуки Валентини Калин. У автора особлива творча метода – життєпис його героїнь вписаний в історію українського театру у ХХ ст., так що книга стає своєрідною історичною монографією з відкриттям постатей корифеїів – засновників театру, злетів і трагедій театрального мистецтва України.
Ще однією цінною особливістю книги стало наведення ориґінальних текстів про театр, надрукованих або написаних у минулі часи, а також багатство дбайливо зібраних ілюстрацій.
Життя Г. Борисоглібської невіддільне від часу комуністичного режиму в Україні. Вона завжди намагалася бути народною артисткою, тобто відтворювати на сцені клясичні образи українок, але часто-густо була змушена грати у виставах, написаних на вимогу панівних ідеологів і відцензурованих ними.
Г. Сидоренко-Свидерська (таке було її прізвище) народилася 1868 року в Білорусі, рано втратила батька‚ стала дружиною лікаря Петра Рокитянского, вчителювала на Харківщині, несподівано опинилася на сцені, яка стала її покликанням. Її сценічний дар зауважив Марко Кропивницький і запросив до свого театру на комедійні ролі молодиць і старих жінок. Ці ролі стали вибором на усе життя. Можливо, саме такий вибір врятував артистку від репресій, яких зазнав український театр. А втім до неї прийшло визнання. До 15-річчя театру ім. Івана Франка у Києві 28 березня 1936 року їй привоїли звання Народної артистки Української РСР. (Ці звання також надано Гнатові Юрі та Юрієві Шумському.) Їй надали дачу у Ворзелі. У 1939 році вона грала ролю Ткачихи у фільмі Олександра Довженка „Щорс“.
26 вересня 1939 року померла. Г. Юра написав у газеті „Комуніст“: „Ім’я великої актриси називаємо в перших рядах творців радянської театральної культури, в лавах ентузіястів нового мистецтва“.
Закордонним театралам більш відомі імена дочки і внучки Г. Борисоглібської. О. Голіцинська вперше виступила на львівській сцені у 1921 році, грала у 20 виставах. А починала 1918 року в театрі Леся Курбаса. Уже тоді вона стала дружиною українського дипломата Євгена Голіцинського і разом з ним побувала у ряді країн Европи. У США їй довелося попрощатися з театральною сценою. Вона померла 29 березня 1978 року.
Онука Г. Борисоглібської Валентина Калин народилася у Києві 1919 року, рано осиротіла, тож її виховував спершу дід Іван Калин у Тернополі, а потім О. Голіцинська. Вона грала на еміґрації в Українському Театрі в Америці Йосипа Гірняка та Олімпії Добровольської, а коли театру не стало, перейшла до Ансамблю легкого жанру в дуеті з Іванкою Кононів, який діяв впродовж 30 років. Вона померла 2 листопада 1987 року.
Мені випало торкнутися спадщини В. Калин у її книгах, речах, фотографіях. Ми з дружиною жили в будинку чоловіка В. Калин Степана Магмета, який невпинно тужив за своєю дружиною. Коли його не стало, я вислав усе, що залишалося від В. Калин до київського театру ім. І. Франка. Про цей архів згадує В. Гайдабура у своїй книжці. Добре, що не пропали такі цікаві речі.
Театральна родина закінчила свій земний шлях. Але розповідь про неї у книжці В. Гайдабури збереже ці імені та їхні долі для майбутніх шанувальників українського театру.