Продовжуємо публікацію щоденника Ігоря Пилипчука, який подорожує довкола світу на вітрильному човні „Еней“.
20 грудня 2021 року
Провів у Річардс Бей (Південно-Африканська республіка – ред.) майже два місяці. Більше з необхідності, ніж з бажання, хоча Зулуленд яхт-клуб – місце спокійне, люди – привітні, ціни – дуже помірні. Життя в яхт-клубі на диво інтенсивне – багато яхт з-за кордону, також багато місцевих. Всі місця зайнятi, і новоприбулим треба чекати своєї черги на якорі неподалік.
На вихідні люди приходять сюди відпочити і поспілкуватися. Багато родин з дітьми.
Шлях „Енея“ протягом останніх двох місяців.
Довго чекав на нові вітрила і доджер з біміні. Вітрила прийшли за три дні до відходу, але мусили чекати поки стихне вітер. Вітер стих в суботу, зранку поставив вітрила, о третій пополудні вийшов.
Вітрила зроблені добре, але – як майже все тут – з невеликими помилками.
Очевидно для контрасту: щоб нагадати, що не існує нічого ідеального.
З біміні (захист від сонця) історія вийшла довга – домовлявся з жінкою, а роботу робили її діти – від 18 років і молодші. Вимагав, щоб приходили багато разів і добре міряли, але потім зрозумів, що вони роблять максимум, що можуть. Люди добрі, але не вистачає знань і досвіду. Закінчили також в суботу перед виходом. Також з помилками.
За час перебування в Річардс Бей витягнув „Енея“ на берег і пофарбував дно, побував в кількох національних парках з африканськими тваринами. Парк Крюґера – величезний і ніколи не знаєш, де і якого звіра зустрінеш. Провів там три дні.
„Еней“ на буксирі виходить в океан після зупинки двигуна.
По дорозі туди і назад (600 км в один бік) мав змогу побачити країну – багата, всі землі освоєні, дороги – гарні, і скрізь на всіх простих роботах – від супермаркетів до ремонту доріг – працюють чорношкірі африканці. На мій погляд, робітників більше, ніж необхідно. Очевидно, тут працює фактор зайнятости. Схоже, що саме завдяки дешевій робочій силі країна багата і ціни невисокі.
Неґативне враження – скрізь паркани з колючим дротом і електричним струмом.
Очевидно, на це є причини. Також у багатьох випадках я відчував непевність у ділових стосунках. Постійно треба контролювати і нагадувати про себе. Але все доброзичливо і без обману. Напевно, це – національна особливість.
Вихід в море не обійшовся без пригод. Заглох двигун. Один Господь знає, як потрапляє повітря в систему живлення цього Перкінса з родини дизельних двигунів!
Повертатися назад не став – яхта „Валентина“, яка також виходила з бухти в цей час, відтягнула „Енея“ в океан, де я підняв вітрила і пішов далі своїм ходом.
На другий день вдалося запустити двигун, хоча довелося понервувати.
Сьогодні понеділок. За два дні пройшов 195 миль – небувала цифра. Секрет – в потужній течії Аґула, що деколи йде зі швидкістю 4 вузли на південь.
По дорозі до Кейптауну є два порти, де можна сховатися в разі зустрічного вітру – Іст Лондон і Порт Єлізабет. Саме підходжу до другого, але зупинятися не буду, бо прогноз погоди виглядає на руку.
Зранку мав два випадки, що порушили спокійний перехід. Ще було темно, коли помітив попереду вогні великого вантажного корабля. Мені здалося, що він стоїть на рейді, і я зібрався залишити його по правому борту. Але коли наблизився, побачив червоне габаритне світло на правому борту і зрозумів, що він повільно рухається на схід. Довелося круто брати вправо і обходити його по кормі. Висока швидкість і хвилі при цьому зробили початок дня досить інтенсивним.
Кейптавн. Столова гора (зліва) і гора Голова лева. Вигляд з води.
Пізніше зі мною по радіо зв’язався інший корабель, який я вже добре бачив. Але цього разу це був не вантажник, а такий, що прокладає кабелі у воді. Він тягнув кабелі довжиною чотири милі і шириною милю і попросив обійти його зі сторони на відстані п’яти миль. Довелося знов міняти курс і йти якийсь час проти вітру. А капітан виявився дуже радіоактивним – в сенсі, що він кожних кілька хвилин зв’язувався по радіо, бо хотів знати мій курс і швидкість, і постійно давав одні і ті самі інструкції. Очевидно, що він ніколи не переставляв вітрила в одиночку в сильний вітер, одночасно тримаючи в руці мікрофон.
22 грудня
Чотири дні поспіль проходив за день понад 200 миль. Неймовірно! Але все закінчується. Вчора під вечір вийшов з течії, і одночасно стих вітер. Мої пляни попасти в Кейптавн завтра під вечір не збудуться. Тепер гальмую, щоб не прийти вночі, а появитися в яхт-клубі в п’ятницю рано.
23 грудня
Дев’ята година ранку. Вітер, що дув всю ніч зі швидкістю більше 25 вузлів, трохи стих, триметрові хвилі за інерцією продовжують розгойдувати „Енея“, хмари розійшлися. Температура повітря знизилася до 17 градусів Цельсія. Марно спробував заснути.
Ніч була шаленою в сенсі швидкості. Рухався вісім вузлів (при тому, що течія сильно ослабла) на першому рифі і частково скрученій генуї. Але повзти вночі до щогли, щоб взяти другий риф дуже не хотілося в таку погоду. Зарифив вітрило, коли розвиднілося. Швидкість впала до шести вузлів.
До Кейптавну залишилося 120 миль. Саме тепер огинаю найпівденнішу точку Африки – мис Аґулхас – на відстані 25 миль від берега. До мису Доброї Надії (Cape of Good Hope) – 78 миль. Буду проходити його вночі. У цьому місці з гір іде підсилення вітру на 15 вузлів. Проґнозують 25 вузлів, тобто треба чекати 40.
24 грудня
До Кейптавну дійшов без проблем і пригод. Майже.
Ніяких драматичних поривів до 40 вузлів не сталося. Після мису Доброї Надії вітер стих до нуля. Довелося йти під двигуном три години. Він завівся, через п’ять хвилин почав подавати знайомі ознаки нестабільности. Цього разу я відразу його зупинив, викачав повітря з системи живлення, і завів знову. Наступні три години він працював бездоганно.
Саме коли сходило сонце, по правому борту височіли Столова гора і Голова лева, періодично на спокійній воді з’являлися ласти морських котиків і хвости китів.
Після кількох майже безсонних ночей на варті непомітно провалився в сон під ритмічний шум двигуна. Опритомнів за 50 метрів від одного з вантажних кораблів, що стояли на рейді. Ух! Все в порядку. Запаркувався в Королівському яхт-клубі Кейптавну без проблем.
Кейптавн. Гора Голова лева. Вигляд зі Столової гори.