„Українська правда“‚ одне з провідних інтернет-видань України‚ досить несподівано відгукнулося на доволі слизьку політичну тему‚ котру досі порушували на Youtube-каналах лише найкритичніші до влади коментатори. Тому цей відгук заслуговує на окрему увагу. Заснована у квітні 2000 року Георгієм Ґонґадзе газета після його жахливого вбивства у вересні того ж року в цілому не зійшла зі шляху якісної журналістики‚ однак‚ похвальне бажання дотримуватися загальносвітових професійних стандартів зробило „Українську правду“ значно поміркованішою‚ ніж на початках‚ нерідко – аж надто обережною в оцінках і висновках. Від 2019 року бачимо її вповні льояльною до президента Володимира Зеленського і його уряду.
Й ось 27 грудня головна сторінка „УП“ вистрілює таким недвозначним заголовком: „В Україні не залишилося жодного органу влади‚ на який не впливає Єрмак“.
Підпису нема – це текст редакції‚ тобто таким чином підкреслена колеґіяльна точка зору. Головна думка подана в узагальненому вигляді: „Чинний керівник Офісу президента (ОПУ) Андрій Єрмак залучений у всі можливі питання внутрішньої та зовнішньої політики України… При цьому в українському законодавстві немає жодного документу‚ який би давав право голові ОПУ впливати на чиновників за межами Офісу“.
Окрему деталь подано не без іронії: „Ви думаєте‚ Кулеба – міністер закордонних справ? Телефон Єрмака – от Міністерство закордонних справ“.
Водночас цим текстом редакція „УП“ анонсує велику‚ з ґрунтовним розглядом декількох найважливіших тем, статтю Романа Романюка і Романа Кравця‚ присвячену загальним підсумкам 2022 року‚ року війни з Росією.
Один з її розділів має назву „Переродження Зеленського“ – і з його змістом погодиться кожен свідомий українець: після 24 лютого 2022 року президент став яскравим символом України‚ її боротьби за життя і свободу. Цього переродження ніхто не чекав – ні Московія‚ бо добре знала маштаби своєї „п’ятої колони“ в Україні‚ розгалуженість аґентури‚ проросійськість українських державних чинів і відсутність потрібної для відсічі зброї; ні Европа з Америкою‚ де були певні‚ що Київ за декілька днів впаде до ніг Путіна‚ і пропонували Зеленському політичний притулок; ні національно свідома частина українського суспільства‚ яка від 2019 року застерігала‚ що „слуги народу“ не туди ведуть країну; ні‚ очевидно‚ й сам Володимир Зеленський‚ бо до 24 лютого не знав і не хотів знати душі свого народу.
Але сталося те‚ що з Україною мало статися: чутлива артистична натура і вроджена інтуїція враз відкрили йому очі на правду життя‚ на правду історії. Душа президента зіллялася з душею народу.
Та знаємо‚ якою складною‚ суперечливою була і залишається українська політична реальність‚ як багато доводиться вживати неприємне слово – „але“…
Про це – далі у статті Р. Романюка і Р. Кравця: „Президент заслужено став уособленням українського спротиву, але в його команди існує чітка настанова зробити так, щоб інші кандидати на цю ролю навіть не доходили до стадії „кастинґу“. Це створює поки непомітну публічно, але досить сильну внутрішню напругу в команді та владі. Тому що люди, які так само своїми руками наближають перемогу, по суті, мають дуже обмежений потенціял на отримання заслужених визнання і пошани. Яскравий приклад – наелектризованість у стосунках між військовими командирами, включно з Головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним та керівництвом ОПУ. Щойно хтось стає „надто популярним“, він магічним чином різко зникає з медійного поля.
Бо в української боротьби уже є одне обличчя, і ОПУ стежить, щоб воно залишалось єдиним.“
Ще глибше цю не нову для України проблематику автори заторкують у розділі „Абсолютизація президента“: Повномаштабна війна змінила також ситуацію в Кабінеті міністрів. Уряд і раніше був підконтрольний Офісові президента. Але зараз це наче спеціяльний департамент ОПУ з питань виконавчої влади… І найцікавіша зміна в проблемі абсолютизації влади – це поява неофіційного, але реального віцепрезидента. Вплив голови ОПУ Андрія Єрмака неможливо порівняти з жодним його попередником. Ні Дмитро Табачник за часів Кучми, ні Віктор Балога за часів Ющенка‚ ні Сергій Льовочкін за часів Януковича – і близько не могли впливати на той маштаб проблем, якими нині займається Єрмак… На своїй посаді Єрмак зумів так вибудувати позиціонування і близькість з президентом, що політичний клас сприймає їх як одне ціле…
За іронією долі, пов’язаність з Зеленським не передає голові ОПУ великих симпатій з боку пересічних українців“.
Де вже тут говорити про симпатії: українці‚ котрі хоч щось розуміють в політиці‚ ненавидять Єрмака‚ добре розуміючи‚ що коли він тепер‚ в умовах війни‚ має в Україні такий вплив‚ то ще більшим цей вплив був до війни. Десь тут кореняться відповіді на неминучі запитання: як сталося‚ що Україна в день нападу Московії захистила свою столицю швидше грудьми патріотичних українців‚ аніж зброєю?
Хто три передвоєнні роки роззброював Україну? Хто готував її до капітуляції? Хто і навіщо літав в Оман? Хто посилав Арахамію до Стамбулу приймати російські умови миру? Довга низка запитань! Тому наприкінці слід чекати ще незручнішого‚ але не менш логічного: чи справді йдеться про „двох“ президентів – до і після 24 лютого?
Щоб перевірити це‚ щирі прихильники Зеленського повинні знайти спосіб позбавити його вельми сумнівного‚ щоб не сказати гірше‚ довоєнного оточення‚ ні більше‚ ні менше – врятувати від Єрмака і єрмаківщини. Створити якісно нову ситуацію для України і для її президента: між народом і Зеленським не сміє бути жодної темної сили.
Варто спробувати! Хоч це буде дуже нелегко. Єрмак – „твердий горішок“‚ неабиякий психолог. Маючи досить підстав вважати українців за „лохів“‚ він сподівається‚ що й війна їх не змінить – вже он умлівають від „умілєнія“‚ чуючи з його уст „щирі патріотичні слова“.
Українці мусять отямитися! Отямитися вже сьогодні‚ а не завтра на Майдані! Ці „психологи“ дають вам нагоду відчути себе на Майданах героїчною нацією‚ а поміж Майданами знов і знов беруть вас під ноги – в момент‚ коли ви найвище підстрибуєте від почуття виконаного обов’язку‚ вони спритненько висмикують землю з-під ваших ніг.
У Зеленського є тільки одна-єдина можливість залишитися президентом по війні – жити і діяти так‚ щоб батьки і матері полеглих в боях воїнів побачили в ньому свого сина.
Які ознаки мали б засвідчити‚ що він здатний на це?
Перша – скасування Офісу з усіма фальшивими „слугами“ і „кротами“.
Друга – одночасний з перемогою у війні розпуск Верховної Ради.
Третя – радикальне перезавантаження складу уряду‚ формування нового‚ схваленого европейсько-американськими економічними експертами.
Четверта – створення Стратегічної ради повоєнного розвитку Української держави‚ з залученням до неї найавторитетніших українців з військових‚ наукових‚ літературних‚ філософських‚ церковних і волонтерських середовищ.
П’ята – з віднайденням шляху в майбутнє призначити вибори до Верховної Ради для негайного ухвалення проґресивних законів‚ які дадуть поштовх для бурхливого‚ з активним приходом закордонних інвестицій‚ розвитку української економіки.
Які є шанси‚ що це все може здійснитися? Майже ніяких. Їх треба створити. Почати з того‚ що в наші „айтішні“ часи вже виглядає віджилим і тривіяльним. Насправді – ні. Попри незмовкний галас безлічі охочих потеревенити в соціяльних мережах‚ в українській спільноті були‚ є і будуть мислячі‚ чесні і відповідальні люди. Оскільки кожна така людина відчуває себе особистістю‚ то‚ звісно‚ має власні погляди на життя і довколишній світ. Але при цьому вони єдині щодо того‚ щоб „підняти червону калину“ і навіки розвіяти чорну журбу Матері-України.
Було б занадто нескромно – визначати‚ хто достойний цього списку‚ можу лише декількома прізвищами дати зрозуміти‚ якого рівня загальнонародної довіри мали б бути ці особистості. Юрій Щербак‚ Валерій Чалий‚ Мустафа Джемілєв‚ Валерій Пекар‚ Володимир Єрмоленко‚ Микола Томенко‚ Павло Шеремета‚ Віталій Портников‚ Михайло Басараб‚ митрополит Борис Ґудзяк‚ митрополит Епіфаній‚ головний рабин Моше Асман. Ймовірно‚ була б рація додати колишніх президентів‚ не беручи при цьому до уваги ні їхніх заслуг‚ ні „заслуг“.
Список має бути значним‚ навіть вичерпним. Саме в цьому полягатиме можливий вплив „Відкритого листа до президента Зеленського“.
А зміст – простий і ясний‚ як Божий день: „Пане Президенте‚ або Ви зрікаєтеся довоєнного антиукраїнського політиканства і з нашою та всенародною підтримкою починаєте творити історію нової‚ української України‚ інституційно розвинутої демократичної держави‚ або повоєнне українське суспільство обійдеться без Вас“.