Ростислав Новоженець – український політик і громадський діяч, президент Благодійного фонду „Україна-Русь“, заступник голови Української республіканської партії надіслав до „Свободи“ велику статтю „Чому росіяни досі керують в Україні?“.
Він пише: „У Федеративній Республіці Німеччині незабаром приступить до виконання обов’язків новий посол України. На заміну Андрію Мельнику, якого ще в липні відкликав Президент України В. Зеленський, вочевидь, прийде Олексій Макєєв, кандидатуру якого нещодавно погодив президент Німеччини Ф.-В. Штайнмайєр.
У цій дипломатичній процедурі немає нічого незвичного, якби не одне “але”. Адже саме А. Мельник чи не найбільше доклався до того аби політика Німеччини за останні місяці змінилась із проросійської на проукраїнську. І міняти на переправі такого надійного посла-патріота та ще й з таким символічним іменем як Андрій Мельник (другий голова ОУН (1938-1964) якось нерозумно. А в час війни з Росією керівником посольства України замість українця А. Мельника ставити етнічного росіянина О. Макєєва взагалі недопустимо.
Але виявляється, що серед послів України росіянин О. Макєєв не буде самотнім. Росіянами на українських посольських посадах досі залишаються Володимир Шкуров (Албанія), Любов Абра-вітова (ПАР), Юрій Пивоваров (Сенегал), Ігор Долгов (Грузія), Ігор Тумасов (Перу), Оксана Маркарова (США), а також Всеволод Ченцов – представник України при ЕС.
Та подібні проросійські тенденції спостерігаються й у внутрішній кадровій політиці в самій Україні. Аналізуючи укази Президента В. Зелен-ського лише за останні три місяці, приходиш до прикрого висновку: майже всі посади, за незначним винятком, поповнюються росіянами“.
Далі у статті йде докладний перелік нових призначень.
Автор пише: „Список росіян у владі можна продовжити. Їхню національність нині доводиться визначати лише за етимологією прізвища, зокрема, виходячи із закінчень “–ов” та “–ін”. Іншого шляху немає, оскільки у 1992 році в Україні свідомо припинили фіксувати національність як таку в офіційних документах. Але кожна людина належить до тієї чи іншої нації, має своє етнічне чи національне походження. Національність формує характер людини, її звичаї, традиції, мову, історичну пам’ять. Нація – це дуже тривка ознака, яка притаманна людині все життя. Мимоволі представники однієї нації гуртуються між собою. І якщо, скажімо, росіянин переїжджає з Росії в Україну він не стає українцем, навіть якщо приймає українське громадянство. Це те саме, як свиня не стає коровою, коли переходить у коров’ячий хлів.
Чому ж до росіян в Україні під час російсько-української війни таке поблажливе ставлення? Невже потрібно наводити додаткові приклади, що серед колаборантів, і тих, що перейшли на сторону Росії майже виключно росіяни? Принаймні на час війни жоден росіянин не повинен в Україні обіймати керівну посаду“.
З арґументацією автора не можу погодитись. Я переглянув у Вікіпедії біографії названих ним дипломатів. Усі вони народилися і виросли в Україні – у Львові, Києві, Одесі. Професійну кар’єру зробили на службі України. Не можу про них сказати словами автора: „Свиня не стає коровою, коли переходить у коров’ячий хлів“.
Мене зачепила згадка про щиру українку Оксану Маркарову і Всеволода Ченцова. Перша замінила на посаді Володимира Єльченка з українським прізвищем, але сумнівним походженням. Щодо прізвища Ченцова мушу сказати, що моя мама українська поетеса Валентина Ченцова попри прізвище на „-ова“ відбула 10 років неволі за вірш про Україну. Прізвище не свідчить про позицію, бо інакше треба було б призначати дипломатами Іллю Киву і Юрія Бойка, Юрія Мірошниченка, Володимира Семиноженка, Ігоря Мартинюка, Віктора Медведчука, Сергія Тігіпка з українськими прізвищами.
Автор звинувачує дипломатів: „Росіянами на українських посольських посадах досі залишаються…“. Тобто провадять проросійську політику. Це вже звинувачення, яке слід довести.
Чому Зеленський звільняє ефективних послів України? Щодо ротації дипломатів пояснює редактор „Европейської правди“ Сергій Сидо-ренко:
„Ротація є одним з принципів побудови дипломатичної служби у демократичних країнах. Посол (так само, як і інші дипломати) працює кілька років, після чого його або відкликають додому, у столицю, або ж переводять у іншу країну. Через це на момент від’їзду звільнений посол нерідко (хоч і не завжди) виявляється більш фаховим, ніж той, хто приїздить – такою є реальність.
Вважають, що ротація допомагає послу „не зростися“ з країною перебування. А також – не втрачати зв’язок з власною столицею, інтереси якої дипломат і має представляти. І це не просто традиція – такою є вимога закону про дипслужбу, який каже, що „строк відрядження, як правило, становить до чотирьох років і до трьох років – у державах з важкими кліматичними умовами або склад-ною безпековою ситуацією“. Усі звільнені Зеленським дипломати пересиділи цей термін. Тому в Україні проблемою є радше те, що „послів звільняють занадто рідко“, порушуючи терміни“.
Андрій Мельник був призначений Послом України у ФРН 19 грудня 2014 року. Його чотири роки минули у 2018 році.
Олексій Макеєв народився в Києві, на дипломатичній службі з 1996 року, працював в українських дипломатичних представництвах Швай-царії та Німеччини. Він фахівець з проблем міжнародної безпеки та аналізи зовнішньополітичних процесів. Дипломат крім української та російської мов англійською та німецькою мовами, розмовляє еспанською та французькою мовами.
Заклики видалити з української дипломатичної служби професіоналів з прізвищами, схожими на російські, мимоволі або навмисне спрямовані на шкоду молодій державі й можуть бути інспіровані Росією.
Україна тому й сильна, що в ній панує не печерний етнонаціоналізм, а державний націоналізм і готовність всіх етносів, які населяють Україну, боротися за державу, яка є символом та ґарантом їхніх прав і свобод як громадян.