300 років тому в полтавському селі Чорнухи з’явився на світ чоловік, якому судилося стати совістю української нації та й людства взагалі. ХVIII століття було дуже бурхливим у військовому, громадянському і суспільному відношення: Велика революція у Франції, яка визріла і вибухнула в останній його чверті, декілька народних повстань у різних кінцях Европи, військових конфліктів і війн – Північна війна, війни за „еспанську“, „австрійську“ та „польську“ спадщини, війни Османської імперії із Австрією та Росією, Семирічна війна… Григорій Сковорода був сучасником тих подій.
В одному зі своїх віршів, який увійшов до „Саду божественних пісень“, він ділиться своїми враженнями від XVIII століття:
О, спокою наш коханий?
Де тебе знайти в наш час?
Ти усім нам прежаданий,
Врізнобіч розкинув нас.
За тобою марширують,
Палять, знищують міста.
Цілі роки бомбардують,
А чи зможе хто дістать?
Так, дійсно, переможців у тих війнах не було, бо вслід за однією війною, розгорталась інша, яка була породжена неґативними наслідками попередньої. Правителі найсильніших держав Европи були налаштовані дуже войовничо. Як павуки в банці боролися вони між собою за ще один „клаптик землі“, не жаліючи ні коштів, ні життя власних підданих. „Чистий можеш буть собою, то нащо тобі броня? – запитує Г.Сковорода, – І шолом над головою? Не потрібна і війна“. Але короновані правителі явно не були „чистими“ у своїх помислах. Особливо російські Петро й Катерина, прозвані улесливими істориками й царедворцями „великими“.
Створена їніми попередниками і ними самими „імперія“ досягла таких розмірів, яких не мала жодна держава в світі. А населення її позбавлене усіх прав, фактично перетворилося в „рабів“. „Матінка-імператриця“, налякана Радіщєвим, „коліївщиною“ і „пуґачовщиною“, вважала, що народу не потрібно багато думати. Григорій Савич, над відміну від неї, дотримувався іншої точки зору. „Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ, – повчав він. – Копай всередині себе криницю для тієї води, яка зросить і твою оселю, і сусідську“.
Отже філософ закликав вчитися не для самого себе, а для того, щоб нести знання людям. Він так і робив, коли йшов до них, в простому, поношеному одязі, з полотняною торбинкою за плечами, в якій обов’язково була „Біблія“…
Символічно, хоча й трагічно для України, що в ніч на 7 травня Росія поцілила ракетою саме в будинок-музей Григорія Сковороди. Вона цим іще раз підкреслила свою варварську суть! Впевнений, що якби окупанти добралися до цього – святого для всіх цивілізованих людей місця, то позабирали б усі експонати і, напевно, навіть останки українського „Діогена“. Як уже зробили із ймовірними останками його сучасника Потьомкіна Таврійського. Але, на щастя, цього не сталося! Прийде час, і Україна знову відновить понівечений музей Сковороди, як і все, що було зруйновано у цій „спеціяльній військовій операції“ Путіна та інших варварів і лицемірів ХХІ століття.