Технічний редактор „Свободи“ Ігор Пилипчук продовжує плавання довкола світу на вітрильному човні „Еней“. Нижче вміщено його дорожні нотатки.
„Енея“ витягнули на берег для фарбування дна проти обростання водоростями. (Знову на воді через два дні.)
13 жовтня
Вчора залишив Реюніон і прямую до Південної Африки. Десять днів на острові пролетіли швидко. Зробив основні ремонтні роботи – замінив ванту з лівого борту, зашив вітрила, відремонтував вітровий автопілот-підрулювач наскільки зміг і ще кілька менш важливих поломок.
Реюніон – французька територія на півдні Індійського океану з населенням біля одного мільйона. В основному це – вихідці з Франції та невелика кількість індусів й африканців. Познайомився з жінкою польського походження. Її предки приїхали на острів у ХVІІ ст., коли Франція офіційно перебрала власність на острів. Реюніон цікавий крутими вулканічним горами і захоплюючим краєвидами, особливо при сході сонця.
Вихід на локальну гору треба починати за день наперед, або йти вночі. Я цього не зробив, в основному через брак авта – громадський транспорт тут не популярний, а в туристичний сезон, особливо в жовтні, найняти авто складно. Крім того, не відчував великої зацікавлености, хоча з досвіду походу на гору Батур в Індонезії знаю, що вигляд зверху справді захоплюючий.
Інші потенційно цікаві місця – невеликі містечка, наприклад Сент П’єр – з традиційною французькою атмосферою. Тут і ресторанчики, і бістро – з живою музикою, видом на океан і традиційною французькою атмосферою. Єдине офіційне місце входу для човнів – це Ла Порт. Там я і стояв у марині. Все чисте, добре організоване. Місцеві французи вважають Ла Порт не найкращим місцем через те, що він заселений національними меншинами і є індустріяльним місцем. З останнім я згідний – нічого цікавого. Власне через це я вийшов учора марини – в океані почуваюся краще. В марині познайомився з Яном – французом з Британі (французької провінції, що з південного-заходу протоки Ла Манш), який іде на чотириметровій яхті, побудованій власноручно з фанери. Ані двигуна, ані супутникового зв’язку, чи опріснювача води або інших сучасних приладів. Як він каже: малий човен – малі проблеми. Повністю згідний. Така своєрідність приваблює пресу – показував статтю в місцевій газеті і яхтенному журналі. Цікаво, що ми майже зустрілися на Таїті, коли я зайняв його місце в марині через годину, після того, як він відчалив. Ян також іде в Південну Африку, але вирушає через три дні.
У майстерні вітрильників у Дурбані готують для Енея нові вітрила.
Незважаючи на слабенький вітер вчора, сьогодні рухаюся швидше, ніж очікував – майже шість вузлів. Це означає, що дійду до південної точки Мадагаскару якраз, коли вітер в компресійній зоні зросте до 30 вузлів. Звичайно, якщо прогноз не зміниться за три дні.
Вночі проходив через зону військових стрільб, яка позначена на карті. Ніхто в мене не стріляв, але коли вночі виглянув черговий раз назовні, по правому борту на відстані з пів милі побачив червоне і зелене світла. Вони не рухалися і розміщувалися вертикально одне над іншим, не так як на човнах – горизонтально.
Добре, що оминув це все без пригод.
15 жовтня
Залишилося 250 миль до південної точки Мадагаскару. Три дні іду зі швидкістю біля п’яти вузлів. Досить комфортно і спокійно. Кожен день бачу один-два вантажні кораблі. Сьогодні вітер почне підсилюватися і швидкість зросте. Через день вже буду в компресійній зоні і тоді почнеться гра. На шляху до Південної Африки є три небезпеки – як в казці. Перша – це компресійна зона, яка створюється східним повітряним потоком, що натикається на сушу – Мадагаскар, і значно підвищує свою швидкість. Подібна компресійна зона є також в північному кінці острова. В додаток до цього екваторіяльний потік, що йде зі сходу через Індійський океан, натикається на Мадагаскар й розділяється на південну і північну гілки. Південна огинає острів у відносно мілкому місці. Якщо вітер південно-західний, він стикається з потоком і створює хвилі, які можуть бути небезпечними. У разі сильного вітру краще триматися на відстані не менше 80 миль від берега.
Проте вітер дув саме як мені вигідно – з півночі. Спробую триматися на периферії зони.
Обігнувши Мадагаскар, потоки знов зливаються в один, що рухається вздовж африканського берега до мису Доброї Надії, часами посилюючись до шести вузлів. Досягши Мадагаскару, треба буде мати справу з циклонами, що приходять з заходу кожних два-три дні. В цей час я вже буду в Мозамбіцькій протоці шириною 900 миль, тобто вісім-дев’ять днів переходу. За цей час пройдуть два-три циклони. Це друга небезпека. Якщо пощастить, вони не зайдуть глибоко в протоку і, тримаючись 26 градуса широти, я дістануся африканського берега без проблем. В іншому випадку вітер може витиснути мене на північ і треба буде шукати притулку в затоці Св. Августина на Мадагаскарі, або ховатися за островом Інхака з африканського боку.
Третя небезпека може виникнути, якщо об’єднаний потік Агула в Мозамбіцькій протоці, який тече зі швидкістю трьох з половиною вузлів на південь на рівні Річардс Бей, зустрінеться з циклоном. Тоді утворюються шестиметрові хвилі.
Пишуть, що ближче до мису Доброї Надії внаслідок такої зустрічі можуть утворюватися хвилі висотою 20 метрів. Цим славиться мис, і краще в такий час там не бути. Тому іду в Південну Африку ближче до зими (в Південній півкулі – це літо) і пляную обходити мис в січні, коли вітри найслабші.
17 жовтня
Виходжу з компресійної зони. Вітер вночі був найсильніший, тому спати не довелося. Ніч була місячна, і, стоячи за штурвалом, час від часу відчував захоплення вперемішку з подивом, коли на відстані кількох метрів мене обганяла хвиля, гребінь якої був вище мене. Вітровий автопілот робить все, що може, аби тримати човен на курсі, але все ж приходиться йому допомагати, бо деякі хвилі, як звичайно, збивають „Енея“ з курсу. В цьому переході через Індійський океан оцінив важливість потужного автопілота. З ним можна було б спати по ночах навіть у сильний вітер.
Дійшов до 26 градуса широти, продовжую йти на південь – до 27 градуса, щоб уникнути наступного циклону. Завтра, коли південно-західний фронт пройде, поверну на захід і вернуся на 26-ий, щоб мати змогу тікати від циклонів, якщо буде така потреба. Цього разу вже в Мозамбіцькому каналі, на захід від Мадагаскару.
В Дурбані, Південна Африка, живе Дес Касон – досвідчений яхтсмен, який знає ці місця і щоденно оновлює прогноз погоди з рекомендаціями маршруту електронною поштою для всіх бажаючих. Безкоштовно. Я деякий час вагався, чи варто його турбувати, але врешті звернувся. „Еней“ – 75-ий вітрильник в активному списку Деса. І він підтвердив моє рішення йти до 27 градуса широти. На перший погляд – це додаткових день або й два. Але тільки якщо не знати, що в океані час особливо відносний. Правдивий тільки вітер – він є або його нема.
21 жовтня
Рухаюся то на південь, на північ, то знов на південь… У той час, як мені треба на захід. За кілька днів ця гра з вітром мені набридла. І великої користі від спроб вигадати спокійніший шлях я покищо не бачу. В цій частині світу вітер міняється швидше, ніж „Еней“ здатний рухатися. Кілька днів тому, коли я зайшов на південь до 27 градуса, щоб проскочити штормовий фронт в найвужчому місці, вітер все одно порвав грот – основне вітрило, і наробив іншої шкоди. Уночі розірване на вітрилі місце виглядало як незвична пляма. Тільки зранку стало зрозуміло, що це розрив тканини. Навчений досвідом попереднього переходу, коли з маленького розриву на генуї вітер зробив з неї кілька шматків тканини, цим разом я відразу скинув грот, щоб не порвати більше. А в кінці дня він вже був на місці, продовжуючи службу.
Тому вчора вирішив іти прямо на Річардс Бей. За добу пройшов 153 милі. Це добра відстань. Залишилося трохи більше 500 миль, або близько чотирьох днів. Прогноз погоди на цей період виглядає добре, і є надія, що боги вітрів на цей раз будуть милостиві.
Завантажив свіжий прогноз погоди. Попередній виглядав занадто добре без сильного вітру на п’ять днів. Тепер одна з чотирьох моделей погоди показує можливість сильного вітру. Сильнішого, ніж кілька днів тому. Той самий напрям, такий самий різкий кордон між штилем і вітром. Я ще пам’ятаю попередній і дуже не хочу знов туди потрапити. І нема куда сховатися. Але маю в запасі ще півтори доби і сподіваюся, що та модель перебільшує картину.
23 жовтня
Залишилося 275 миль до порту Річардс Бей. Світить сонце, навколо літають морські птахи, дме сильний вітер, і з правого борту накочуються чотириметрові хвилі. Вітер – з півночі, почався вночі і закінчиться також вночі. Це він нагнав такі потужні хвилі. Сиджу в очікуванні циклону, впершись ногами в стіл, бо деякі хвилі б’ють в борт з такою силою, що перелітаю на протилежний бік каюти. Причому таке враження, що енерґія тих хвиль передається безконтактним шляхом – між моєю спиною і бортом диванна подушка, а за нею простір шириною 30 см, де зберігаються всілякі речі. Дивуюся, як ці перелети обходяться тільки синцями.
Найпівденніший у Центральному реґіоні баобаб, національний парк Крюґера, Лімпопо.
Деякі хвилі заливають палубу і кокпіт, вода потрапляє всередину через вхідний люк, який я тримаю відчинений на всякий випадок. Періодично треба витирати підлогу.
Опівночі вітер стихне до нуля. А через кілька годин почнеться основне – вітер з півдня. Думаю, як краще його зустріти – стати в дрейф і чекати, чи бігти разом з ним. Схиляюся до останнього, бо там більше контролі на човном. Поклав диванні подушки на підлогу, бо там найменше розгойдує і спробував заснути – попереду безсонна ніч. Не вийшло. Можливо, пізніше вдасться подрімати.
24 жовтня
Вночі вітер стих. Зовсім. Але хвилі залишилися і, як звичайно, розгойдували човен. У комбінації з темрявою, мокрою палубою і розгойдуванням, ті незначні приготування і дрібний ремонт виявилися вимогливим завданням. Не раз в мене виривалася лайка, коли чергова хвиля нахиляла човен і я, як кіт, чіплявся за що міг, щоб не з’їхати по слизькій палубі вдолину. Виставив вітрила і автопілот на очікуваний вітер і пішов спати. О шостій ранку прокинувся від відчуття руху.
Подивися на компас – рухаємося в правильному напрямку. Вітер наростав протягом пів години і досяг передбачуваних 30 вузлів. На відміну від попереднього циклону тепер я рухався разом з вітром на північ. І рухаюся досі, навіть вдалося націлитися на Річадс Бей – трошки західніше. Я задоволений: незважаючи на сильний вітер і високі хвилі, йду до цілі, швидкість добра, автопілот задіяний більшість часу. І ніяких пошкоджень. Можливо тому, що цього разу добре приготувався. Ці циклони тривають близько 12 годин, потім стихають на три дні.
Залишилося три години сильного вітру. Як почне стихати, сподіваюся, можна буде виспатися.
25 жовтня
До Річардс Бей залишилося 100 миль. Розраховую швидкість так, щоб прийти в гавань зранку, а не вночі. Отримав повідомлення від Дана і Марлін, що вони вчора вийшли з Реюніону і направляються до Річардс Бей. Вони з Філядельфії і мають гарний човен з потужним автопілотом – дійшли від Індонезії до Реюніону за 20 днів, тоді як в мене це зайняло 35.
Сучасні вітрильники мають все для автономного плавання: дизельний двигун і генератор електричного струму, що виробляє 110 або 220 вольт, кондиціонер, пральну машину, телевізор, повністю обладнану кухню з холодильником і морозильником, газовою та мікрохвильовою пічками, кавоваркою, холодну та гарячу воду, душ, опріснювач морської води. Крім того – засоби зв’язку і безпеки, як от сателітний зв’язок для телефону і інтернету з можливістю отримувати прогноз погоди, рятувальний надувний плот, автоматичну систему виклику рятувальників та інші запобіжні пристрої. Додайте до цього електронні карти, які замінили секстант і традиційні карти, та покажчики сили і напряму вітру, сенсори глибини і рельєфу дна попереду човна. Не кажучи вже про автопілот і гідравлічний привід штурвалу, які дають можливість керувати великим човном, натискаючи кнопки. Все, що треба для навігації передається на мобільний телефон. Тобто, все для зручності, безпеки і комфорту. Те, що робить життя цивілізованим, контрольованим, передбачуваним, одноманітним, нецікавим.
Каньйон річки Блайд, Південна Африка
Всі ці прилади і пристрої мають ще прихований ефект. Крім того, що човен перетворився в дуже складну систему, яка вимагає постійної технічної уваги, інженерної кваліфікації і коштів на обслуговування, зменшується до мінімуму почуття ризику, відчуття невідомого, елемент несподіванки, очікування чогось нового і романтичного, які роблять крейсерське океанське вітрильництво вимогливим, дисциплінуючим, формуючи довіру до Бога, до життя, утверджуючи усвідомлення єдности з природою. Те, що наповнює життя, вимиває зі свідомості нав’язані в дитинстві страхи і безпідставні сподівання, коректує сприйняття подій і людей.
Очевидно, часи Джошуа Слокама минули. Але не для всіх. За мною на відстані тижня іде француз Ян на саморобному фанерному чотириметровому вітрильнику без всіх тих перерахованих вище елементів комфорту і безпеки.
7 грудня
У національному парку Крюґера.
В Південній Африці я вже більше місяця. В даний момент витягнувся на берег – за невеликі гроші тут, в Річардс Бей, добра нагода освіжити фарбу проти обростання дна. Перехід через Індійський океан був довгим і найменш цікавим – мало сонця, багато вітру і хвиль. Входження до Маврикію виявилося складним і коштовним. Тому переночувув на буї і пішов далі, до Реюніону. Там все пройшло швидко і легко – бо ж Франція.
Через кілька тижнів обігнув Мадагаскар з півдня і приземлився в Південній Африці. Тут – слони, крокодили, інші звірі (в національних парках). Добре м’ясо і вино. Ніякої аґресії не бачу. Все функціонує нормально, за винятком постачання електрики і води, які періодично зникають.
Стою в Зулуленд-яхтклубі. Чекаю на нові вітрила і час від часу проганяю мавп з човна – вони деколи заходять всередину в пошуках їжі.